Якщо коротко: благодійна допомога більш ширше поняття. Відповідно, гуманітарна допомога, є складовою благодійності. Гуманітарна допомога, зазвичай, надається:
– міжнародними організаціями;
– державними органами;
– благодійними організаціями.
Отримувачі гуманітарної допомоги зобов’язані звітувати про її використання.
* В Україні звітування про використання гуманітарної допомоги регулюється Законом України “Про гуманітарну допомогу”.
* Згідно з цим законом, отримувачі гуманітарної допомоги зобов’язані подавати звіти про її використання до відповідних органів державної влади.
Контроль за використанням гуманітарної допомоги здійснюється:
– органами, які надали допомогу;
– державними органами;
– громадськістю.
Отримувачі гуманітарної допомоги виконують функцію розподілу гуманітарної допомоги, здійснюючи благодійну роботу.
Я пробую зрозуміти логіку дій “держави” в цьому напрямку. Чому “держави” в лапках? Бо маю на увазі державу, як інституцію. Бюрократичну машину, а не країну, під назвою Україна. І на слово “бюрократія” я не дивлюсь з негативної точки. А просто як на систему управління. Складаю в купку дії Держави: вводиться відкритий облік надходження гуманітарної допомоги із-за кордону.
Отже, Держава має повний систематизований облік всієї гуманітарної допомоги. Перетинаючи митний кордон, гуманітарна допомога проходить процедуру оцінення. Отже, є загальна вартість всієї гуманітарної допомоги із-за кордону загалом, та від кожної конкретної країни, зокрема.
Відповідно, кожна країна, із якої заходить гуманітарна допомога, має в себе також повну цифру в грошах – скільки ця країна надала гуманітарної допомоги Україні.
Виникає запитання: коли умовна “Польща” називає цифру гуманітарної допомоги Україні в грошах, чи не закладає вона в цю названу суму і вартість гуманітарної допомоги, отримувачами якої є не лише державні органи, а й благодійні організації України? На мою думку – більш ймовірно що враховує. Якщо так, то Держава Україна, логічно, вважає себе відповідальною перед міжнародним співтовариством за раціональний розподіл гуманітарної допомоги, навіть якщо, її фактично здійснюють благодійні організації-отримувачі.
Логіка і правова підстава в цьому є, і вона вірна. – прийнято закон “Про мобілізацію”. Самому документу я не даю оцінку. Логіка така: Державний апарат намагається мобілізувати ресурси для ведення війни. Але ми спочатку бачимо в цих потугах людський ресурс. Але ж мобілізувати можна і майновий? Наприклад: фінансовий ресурс мобілізується через облігації, військовий збір, інші фіскальні та заохочувальні програми.
А як мобілізується матеріально-технічний ресурс? Я, наприклад, не знаю. Хоча з перебігу подій на фронті схильний вважати що і таке буде. От і доходимо ми до гуманітарної допомоги: яка заходить через митний кордон, має свою вартість. І заходить вона на благодійні організації, які зобов’язані її вірно розподілити.
Має право Держава Україна втручатися у справедливий розподіл гуманітарної допомоги? Так, звісно. Чи може “Розуміння справедливого розподілу” з точки зору Держави і точки зору БО різнитися? Швидше так, чим ні.
Я не знаю цифр, обсягів отриманої гуманітарної допомоги благодійними організаціями із-за кордону. Я лиш можу навести невеликий список номенклатури товарів: продукти, одяг, генератори, автівки, тощо. Впевнений, що найближчим часом, наша Держава (як управлінський апарат) захоче промоніторити як і куди пішла вся ця гуманітарна допомога. І те, що вона порахує розподіленим “не справедливо” спробує розподілити.
Це стосується і автівок. Це ми з вами знаємо, що автівки військові купують за свої кошти. Але ж юридично ці автівки заходять в Україну як гуманітарна допомога. І, з правової точки зору, отримувачами цих автівок є саме Держава Україна, яка дозволила-доручила виконувати цю функцію благодійним організаціям. Не даремно ж Держава дозволяє не сплачувати мито за це майно! Одного разу, ці всі сотні і тисячі автівок, які висять на балансах БО (хоч і виконують завдання на фронті), спочатку поставлять на “мобілізаційний облік”, перевірять їх фізичну наявність (що робити, коли автівки вже немає?) і мобілізують на потреби Держави (направлять у військові частини, але вже в ті, які напишуть в ТЦК).
З одного боку, для благодійних організацій це певний вихід – позбутися балансів, не ламаючи голову як списати все це майно. З іншого? Що робити з тими автівками, за які БО взяли кошти у військових чи їхніх родичів? І це стосуватиметься не лише автівок. А будь-чого. Просто з автівками найскладніше. Продукти, генератори, одяг, системи зв’язку тощо – можна списати, передавши актами навіть на приватних осіб. З автівками не так. Її можна передати лише на іншу юридичну структуру, маю на увазі в/ч.
Розумні ті БО, які так і роблять одразу. Тоді зберігатиметься “нульове розмитнення”. Автівку, розмитнену за «нульовою» ставкою на приватну особу не передасиш. Якщо ж Держава піде жорсткішим методом, то ці автівки просто почнуть відфільтровувати на дорогах і ставити на арештмайданчики. І це буде робитися в “тилових областях”.
Не будемо ідеалізувати, що на гуманітарних авто їздять лише військові на фронті. Думаю, що фронтові області чіпати на дорогах не будуть. Можливо, я накручую себе і вас. І всього цього не буде.
Але на ці думки мене наштовхнув допис Мар’яни Безуглої, яка написала про бажання прийняти закон, щоб мобілізувати автотранспорт для ЗСУ. Поживемо – побачимо.
Сергій Чумак, юрист, психолог, співкоординатор об’єднання “Український Народний Союз”
