Сучасний світ живе у площині постправди. Не стільки важлива істина, як те, як про неї розповідають. Американський президент Дональд Трамп почав хизуватися «дуже сильною» угодою з Іраном, за якою Штати заплатять режиму аятол 300 мільярдів доларів. Крім того, у разі порушення, американський лідер знову погрожує бомбардування, які вже здаються пустими балачками.
Унікальний приклад сучасної історії. Вашингтон розпочав війну у Перській затоці, були ліквідовані лідери Ірану, деякі військові об’єкти, від Тегерану вимагалося відмовитися від ядерної програми, натомість пропонуючи зняття окремих санкцій і контроль над експортом нафтопродуктів.
Операція, яка мала тривати лічені тижні, затягнулася на місяці. КВІР фактично узурпував владу, відтиснувши цивільних політиків і мобілізувавши суспільство. У Тегерані відкидали більшість пропозицій, адже розуміли, що Трамп не готовий воювати роками. І Трамп здався, але на то він і Трамп, аби про поразку казати як про перемогу.
Тегеран змусив Вашингтон нехай формально погодитися на виплату репарацій за завдані збитки. Втім, Трамп вже вітає себе з тим, що став першим президентом. який з 1979 року уклав угоду з іранськими ісламістами.
До умов належать необхідність ліквідації іранських запасів високозбагаченого урану, яких не існувало до того, як Трамп розірвав ядерну угоду 2015 року, а також необхідність відновлення судноплавства в Ормузькій протоці, яке було припинено виключно внаслідок війни, яку він вирішив розв’язати.
Ізраїльтяни у шоці, оскільки, незважаючи на те, що вони є однією зі сторін конфлікту, вони не брали участі в переговорах, і немає жодних ознак того, що перемир’я, оголошене Трампом, вирішить хоч одну з тих проблем, заради вирішення яких вони й вступили у війну. Питання про ядерну програму відкладено для обговорення на період після набрання чинності перемир’я. Про інші питання навіть не згадується.
Судячи із заяв, з якими згодні всі сторони, остаточна угода міститиме щонайменше чотири умови. До них належать: припинення всіх воєнних дій, зокрема в Лівані; відновлення судноплавства в Ормузькій протоці; відновлення переговорів щодо ядерної програми; а також розморожування іранських коштів на мільярди доларів, хоча умови та графік цього кроку поки що залишаються неясними. Тобто Тегеран отримав більше, ніж мав до весни 2026 року.
Іранським переговірникам також доводиться переконувати у доцільності угоди власну аудиторію, де прихильники жорсткої лінії виступають проти будь-яких компромісів зі Штатами. Вони не вірять, що Вашингтону — який разом з Ізраїлем влаштував замах на верховного лідера країни під час останнього раунду переговорів щодо ядерної програми — можна довіряти. До того ж, на їхню думку, вони виграють цю війну.
Ба більше, в Ірані запевняють, що умови меморандуму про взаєморозуміння передбачають гарантії США контролю над діями Ізраїлю, зокрема у Лівані. Також американці обіцяють створити фонд реконструкції у розмірі 300 мільярдів доларів для відновлення Ірану після війни. Інша справа, що Білий дім потім може забути про цю обіцянку, але поки вона виглядає репараціями…
