У той час, коли переважна більшість українців воює чи допомагає військовим, адже сучасна війна, з чим всі погоджуються, ведеться за збереження ідентичності, культури, мови, власної церкви та демократичних принципів, у селі Гранів Гайсинського району та деяких сусідніх населених пунктах склалась ситуація, яку можна назвати передвиборчою за всіма ознаками. Фактично «бурхливі події» поділили місцеву громаду на тих, хто «за Боднюка», як «двигуна процесу», і хто проти…
Для сторонніх події виглядають наступним чином – колишній (до 2020 року) сільський голова Віктор Боднюк не задоволений позбавленням Гранова статусу центру громади та приєднанням до Краснопільської сільської громади. Його підтримують ініціативні групи деяких сусідніх сіл. Головний аргумент – «історичне» минуле.
Ще у 2007-му жителі 2,5-тисячного Гранова відсвяткували 1000-літній ювілей свого села. На святкування не пошкодували майже 40 тис. грн. Тоді гранівчани переконували, що їхнє село — одне із найстаріших не тільки в регіоні, а і в Україні.
Втім, жодних документальних підтверджень «тисячоріччя» немає. За даними з польських архівів, село вперше згадувалось у записах від 1411 року, коли дісталося графу Михайлу Грановському. 21 листопада 1744 року польський король Август ІІІ дав містечку Магдебурзьке право і Гранів центром округи з 25 селами.
У XIX столітті Гранів знову став містечком, а у ХХ-му – селом. При формуванні спроможних громад центром село не стало через скрутну ситуація з надходженнями. Тодішній сільський голова Гранова Віктор Боднюк був категорично проти, але рішення про межі громад приймалось на рівні Верховної Ради України. А потім в Краснопільській об’єднаній громаді головою обрали Катерину Романенко.
«Територіальний» конфлікт нібито було вичерпано. Однак, доволі несподівано у квітні 2024-го у людей прокинулись «сепаративні» настрої. Нагадаємо, торішні соціологічні опитування чітко вказали, що українці однозначно проти будь-яких виборів та зміни влади під час війни.
З іншого боку, незадоволені існуванням Краснопільської об’єднаної громади зараз кажуть, що Гранів та сусідні села обділені увагою. Але ж у нас воєнний стан, і вся країна орієнтує кошти переважно на оборону. Тож паски затягують усі. Хоча, на думку керівників місцевих закладів охорони здоров’я та освіти, попри виклики, увага до цих галузей навіть збільшилася, якщо порівнювати з часами до децентралізації й існування Гранівської сільради.
«Я працюю неповні два роки. Навіть за цей час, мені здається, зроблено багато, – розповідає Сергій Сімчук, головний лікар амбулаторії ЗПСМ. – Виконано капремонт амбулаторії сімейної медицини у Краснопілці з найсучаснішим дизайном, закуплено нові канапи, штативи для внутрішньовенних ін’єкцій, обладнання для діагностики плоскостопості підлітків. Функціонує новий апарат для УЗД-діагностики».
Він наголошує, що на відміну від деяких інших громад у Краснопільській збережена вся наявна мережа ФАП. Вони працюють у кожному селі.
«Громадою утримуються фельдшерсько-акушерські пункти – забезпечуються усім від виплати зарплати працівникам до оновлення матеріально-технічної бази. На цей рік виділено близько 3,5 млн грн», – уточнює посадовець.
За його словами, у громаді сімейні лікарі приймають пацієнтів у ФАПах. Тобто не потрібно їхати до амбулаторії чи лікарні. Поступово реалізується програма із забезпечення електрокардіографом кожного села. За кошти сільського бюджету придбані портативні аналізатори рівня холестерину у крові (холестеринометри). Кожне робоче місце лікаря обладнане оргтехнікою. У двох сільських ФАПах – у селах Кивачівка та Митків – зроблено ремонт. Раніше його зробили в амбулаторії села Гранів.
«Додатково ми запросили медиків на роботу. Мені не відомо про нарікання щодо надання медичної допомоги. Скоріше навпаки. Кількість ліжок у денних стаціонарах дозволяє людям лікуватися у нас, не звертаючись до Гайсинської райлікарні», – зауважує С.Семчук.
Посадовець наголошує, що місцева влада перш за все відповідає за ці напрямки, і саме по ним варто оцінювати роботу.
Освітяни теж не розуміють причин «бунтів» у цей час. Раніше під навчальним закладом у селі Гранів була котельня на вугіллі. У ДСНС виникали нарікання на пожежну безпеку, адже у надзвичайній ситуації полум’я могло б знищити будівлю. Розв’язання цього нагального питання Валерій Ушенко, директор Гранівського ліцею ім. О.Мельника, пов’язує з приїздом Катерини Романенко після її обрання головою об’єднаної громади.
«З підвалу «винесли» вугілля та котли. Потім було зроблено проєкт і облаштоване укриття, яке відповідає державним стандартам. Там є і туалети, і вода, і електроенергія», – розповідає директор.
Наразі у ліцеї навчається 192 дитини з Гранова та двох сусідніх шкіл. Підвіз організовує Краснопільська ОТГ.
«Якщо порівнювати освітянську галузь у Гранові за часів підпорядкування Гайсинському району та теперішній стан – зі створенням Краснопільської громади фінансування значно збільшилось. Для такого села як Гранів – це однозначно «плюс». Тепер є змога обладнати кабінет, щоб діти не відчували різниці з міською школою. За ці чотири роки всі аудиторії забезпечені телевізорами, є інтерактивні дошки. Облаштували комп’ютерний клас. З бюджету об’єднаної громади кожного вчителя забезпечили ноутбуком. Є мережа Wi-Fi. Виділяються гроші на ремонт. Раніше про такий підхід до освіти навіть не мріяли», – зазначив В.Ушенко.
За його словами, покращилось і харчування школярів. Також пан Валерій відзначає комунікацію з керівництвом сільради. Якщо раніше було складно донести потреби закладу до районної влади, а сільська нічого не вирішувала, то тепер питання «закриваються» максимально швидко.
«Скажу більше, до 2022-го планів було значно більше. Завадила війна. Але навіть у таких умовах фінансування покращилось», – підкреслив очільник ліцею.
Кожен українець має право на власну думку і погляд, це фундаментальний принцип нашого суспільства, який варто поважати. Проте, у цей складний час у житті нації ми повинні зосередити свої зусилля на спільних цілях та завданнях. Перебуваючи віч-на-віч з важливими викликами, розбрат і розколи стають розкішшю, яку ми не можемо дозволити собі. Нині, коли доля країни на межі, мудро буде спрямувати наші зусилля на об’єднання, а не на поділ.