У вересні 2011 року спільною українсько-польською Ямпільською археологічною експедицією Інституту археології НАН України та польского університеті імені Адама Міцкевича проводилися археологічні дослідження курганів біля с. Пороги на півдні Вінниччини. Деякі поховальні комплекси вчені відносили до ямної та трипільської культур, адже у ІІІ-ІІ тисячоліттях до н.е. тут було їхнє «перехрестя». Один з курганів зберігав поховання віком близько 4500 років, яке досі – через 15 років – залишається однією з найзагадковіших знахідок епохи енеоліту в Україні.
Культ червоних кісток
Село Пороги Ямпільської громади є певним чином унікальним щонайменше для Вінниччини за кількістю знахідок. Поблизу цього населеного пункту у 1984 році знайшли золоті прикраси у похованні ймовірно царя аорсів Інісмея, які стали «родзинкою» Вінницькому краєзнавчому музеї. Завдяки сарматському золоту село стало відоме широкому загалу. Експозиція золотих прикрас мандрувала світом, а періодично скарб виставляється у Вінниці.
Взагалі то археологи розкопували багато курганів поблизу Порогів. І знахідок безліч. Проте найбільш загадковим є поховання, де кістки були пофарбовані червоною фарбою чере певний час після смерті небіжчика.
Червоний пігмент, найімовірніше охра, вкривав частини скелетів уже після розкладання тіл. Це означає, що могилу відкривали повторно і проводили додатковий ритуал. Для археологів це дуже важливий сигнал: поховання не було одноразовою подією — це був тривалий культ предків.
Чому саме червоний колір?
Дослідники встановили, що в могилі лежали кілька людей, причому їх кістки були перемішані та перекладені. Це свідчить про повторні ритуальні дії: кістки могли діставати, очищати, фарбувати та повертати назад у могилу. Така практика відома в різних доісторичних культурах Європи, але для території України вона досі залишається рідкісною і погано вивченою.
У багатьох давніх культурах охра символізувала кров, життя і відродження. Припускають, що нанесення фарби на кістки могло означати віру в нове життя після смерті або особливий статус похованих.
Поховання належить до періоду відносного занепаду трипільської культури, або пізнього енеоліту Подністров’я — регіону, де в той час перепліталися кілька традицій. Тут було «перехрестя» пізніх груп культурного кола Кукутень–Трипілля, степових та лісостепових спільнот ранньої бронзи, які повязують з ранніми індоєвропейцями (предками більшості сучасних народів Європи) і місцевими посттрипільськими спільнотами.
Тобто це прикордонна зона культур, а не «чисті трипільці» чи майбутні «індоєвропейці».
Епілог
Археологи досі не можуть дати остаточну відповідь, що саме означав цей обряд. Але очевидно одне: перед нами свідчення довготривалого культу пам’яті та особливого ставлення до предків, яке існувало на українських землях ще за тисячі років до писемної історії.
Головне фото немає прямого відношення до теми статті
