Олександр Нечепуренко — художник і скульптор із Гайсина, нині військовослужбовець. Навіть під час війни він знаходить час для творчості, щоб підтримати людей і себе. Наочний приклад – велетенський сніговий кінь…
Історію митця у пікселі розповідає голова Гайсинської РВА Людмила Головашич.
«Я закінчив Вінницьке художнє училище. Творчістю займаюся все життя», — розповідає Олександр.
До війни до 2014 року, він професійно виготовляв скульптури та рекламні вивіски, займався мототюнінгом. Сьогодні Олександр служить у Збройних силах України, але не полишає улюблену справу.
«Моя робота — це і хобі, і спосіб розрадити себе. А ще — підняти настрій людям», — каже митець.
Ідея створити снігову скульптуру коня з’явилася несподівано, б обуло багато снігу.
«Його не було куди подіти, то його згорнули в купу. Так і прийшла ідея зробити фігуру- символ року. Мені б, щоб возили сніг з усієї України — я ліпив би фігури щодня», – жартує автор скульптури.
Олександр зізнається, що коли пішов дощ, скульптура зменшилась удвічі, але на поміч прийшли колеги – досипали снігу. Оскільки інструментів під рукою не було, спочатку він ліпив лопатою.
«Потім сусід приніс кельму — так уже й вирізав готову фігуру коня», – зазначає військовий.
Зі снігом Олександр працює давно. Ще студентом у Вінниці брав участь у конкурсах зі створення фігур.
«На Масляну в обласному парку був конкурс. Ми з однокурсниками зробили буйвола — 6 метрів у довжину і 3 метри у висоту», – пригадує скульптор.
Скільки всього скульптур створив — уже не рахує.
Одна з робіт у Гайсині — скульптура Вовка на автовокзалі біля кафе. Робив «бабушок», «спайдерменів», «дідків», «рибалок», «Гарфілда» і фігуру чоловіка.
Найбільше замовлень було для готельно-ресторанного комплексу в Одесі, який нині прикрашають його «Корова», «Кот Гарфілд» і «Пастух».
Митець переконаний: без знання анатомії нічого не вийде.
«Щоб зробити фігуру, треба добре вивчити анатомію тварини чи людини. А якщо це мультяшний персонаж — важлива емоція. Треба зробити так, щоб людина подивилася — і посміхнулася. У руках художників і скульпторів — дуже сильна емоційна зброя», — додає він.
Найвідомішою роботою Олександра став арт-обʼєкт «Я люблю Вінницю».
«До мене звернулися, коли всі інші відмовилися. Терміни були дуже стислі», – пригадує Олександр.
За роботу взялася вся родина.
«Ми робили її разом із дружиною Іриною, синами Артемом та Євгенієм і друзями Олександром Лідовським та Володимиром Гаманом. Усього за тиждень… Діти паяли, збирали всю електропроводку. Якби не встигли, мали б повернути удвічі більше грошей, ніж коштував заказ», – пояснює митець.
Півтора року тому Олександр створив Меморіал «Руки тримають герб України» — із картою України, подіумом та калиною.
«Мрію створити великий меморіал. Якби в кожному селі й місті була така скульптура — у нас би не було війни», – додає скульптор.
Він каже, що «ми втратили виховання молодого покоління», тому «такі символи мають бути всюди». Та, попри все, він продовжує творити — для людей, для Гайсина, для України.
