Автор Олег Верлан 11:09 Життя, Місто, Новини

У Вінниці зібрали міські легенди про площу Ліверпуль

Історично у Вінниці виникло багато «географічних» назв місцин. Париж, Лондон, Варшава, Ліверпуль, Пекін, Корея, Куба, Пентагон… Місту на півночі Англії «пощастило» першому отримати офіційну назву на мапі обласного центру. Ба більше, 2017-го року на День міста на площі Ліверпуль відкрили оновлений сквер з інсталяцією, присвяченою легендарному британському гурту The Beatles. До того і після вінничани доводять свої версії виникнення «народної» назви. Основні – через пиріжки з лівером, які продавали у магазині, та завдяки музиці «ліверпульської четвірки».

Вінничани у віці за 40 років мають пам’ятати популярне кафе «Криниченька» у сквері, де продавали найсмачніше морозиво. Якщо кафе дивилось на дошку пошани, то з іншого боку – на нинішній Соборній – розташовувався магазин, де продавали соки, води і… знамениті місцеві пиріжки з лівером, повидлом і горохом виробництва Вінницького м’ясокомбінату. Можна було взяти кілька штук і сісти на лавочку, щоб перекусити.     

«Криниченька» була такою цікавою спорудою: зверху скляна, а з іншого боку мала цокольний поверх (бо там рельєф місцевості йшов вниз до Бугу). І в цьому цоколі була студія звукозапису, де записували «на кістки», – пригадує вінницький краєзнавець Олександр Шемет. – Тоді вініл було важко знайти, але були рентгенівські знімки пластикові, і наші умільці додумались, що на них можна нарізати звукові доріжки. Тому й казали «на кістки». Ти міг сам прийти поспівати, а можна було звідкись записати звук. Але так записували не все. Який сенс було записувати, скажімо, Зикіну, коли ці платівки можна було купити за 2,15?! Записували те, чого не було. А чого не було? – Бітлз (в тому числі)». 

За словами вінничанина, платівки з західною музикою до міста доходили з Одеси (їх моряки привозили), зі Львова та Ужгорода (бо вони біля кордону), а ще з Києва.

«Була така футбольна команда, яка і зараз є, “Динамо” (Київ) та жіноча гандбольна “Спартак”, яка ще більше зробила для перевозки цього всього. Дівчата їздили на змагання за кордон і звідти привозили платівки. Біля політеху була велика біржа, де їх купували, а потім продавали у Вінниці в центральному парку», – розповідає про життя у 1970-80 О.Шемет.

Він каже, що «першими, хто почав займатись цим, були джазисти».

«Бо джаз прийшов раніше, і теж не було платівок (саме американських виконавців). Була навіть така фраза: «сьогодні він грає джаз, а завтра родіну продасть». У 50-70-ті роки доступ до інформації, в тому числі музичної, був обмежений. Випадково можна було зловити «Голос Америки» чи «Deutsche Welle» і послухати щось. Бо “вишка” на Коріатовичів глушила радіочастоти, а радіоприймачі в Радянському Союзі робили так, щоб ці частоти було важко знайти. “Бітлз” так само було «ругатільне» слово в “совковій” пропаганді. 

Тому біля тієї студії, де записували, завжди крутилась молодь, бо їм було цікаво «на халяву» почути щось нове. У тому сквері збиралися і співали. Так це місце й отримало назву Ліверпуль. Тому що західна музика саме там звучала, Бітлз – з Ліверпуля, і так далі», – каже знавець. 

Втім, не будемо сперечатися зі знавцем «музичної складової». Адже є чимало тих, хто переконує саме у «пиріжковому» походженні назви. Врешті, чим більше версій, тим цікавіше.

Ще одну цікаву історію, пов’язану з гуртом «Бітлз», Олександр Шемет описав у книзі «Пісня – культурний код Вінниччини». Вона – про «бітломанію» у Могилеві-Подільському, де встановлений пам’ятник Джону Леннону з написом «дайте світу шанс».

Олександр Шемет стверджує, що це перший в світі пам’ятник особисто Леннону, а не четвірці: «Я вивчав, де були скульптури Леннону, Бітлз і так далі, і не знайшов, щоб щось подібне було раніше». 

Цей пам’ятник із пісковику виготовив скульптор Олексій Альошкін на замовлення випускників місцевої школи, які хотіли зробити оригінальний подарунок своєму місту. Встановили його у грудні 1981 року, на річницю загибелі Джона Леннона, лише за кілька десятків метрів від пам’ятника Леніну. Очевидно, таке сусідство не сподобалося високим партійним чинам, тому на ранок наступного дня скульптуру демонтували і мали намір втопити в Дністрі. За щасливим збігом обставин це побачив кореспондент місцевої газети, а директор музею запропонував забрати пам’ятник, де він зберігався надалі. До речі, музей тоді розташовувався в приміщенні… церкви Святого Миколая. Тож уявіть собі, як уся ця історія дратувала районне керівництво КПРС. Зараз же цей пам’ятник Джону Леннону розташований в одному зі скверів Могилева-Подільського. Між іншим, друга дружина легендарного музиканта, кажуть, дуже розчулилась, коли побачила його на фото. Цьому посприяв колись відомий у СРСР співак Сергій Крилов.    

Цікаво, що Олексій Альошкін створив скульптуру ще одного учасника цього британського гурту – Джорджа Гаррісона. Її можна побачити на території приватної садиби подружжя Альошкіних у селі Букатинка на Вінниччині.

Visited 20 times, 1 visit(s) today
Close Search Window