Сьогодні, 7 жовтня, Вінниця проводжає останнім земним шляхом Руслана Міхєєва. Він став у стрій торік улітку. Був стрільцем. Боронив Батьківщину у складі 59-ї окремої штурмової бригади імені Якова Гандзюка. Загинув при виконанні бойового завдання 18 листопада 2024 року на покровському напрямку. Воїн назавжди залишився 48-літнім.
Про це повідомляє Вінницька міська рада.
«Довгий час він вважався зниклим безвісти, протягом якого рідні та близькі не втрачали надії, сподіваючись побачити живим. Але інформація з однієї з пошукових систем відкрила трагічну правду. У тому бою Руслана разом із побратимами, які не погоджувалися здаватися та чинили спротив, рашисти розстріляли на місці. Ще й вихвалялися, що знищили їх без жалю…», – розповідає сусідка полеглого воїна Лариса Миколаївна.
Жінка каже, що для її сім’ї Руслан Міхєєв був наче син. Буквально зростав на її очах. Він народився у Вінниці 2 листопада 1976 року. Підлітком пережив важку втрату – пішов у засвіти його любий татко. Це змусило хлопчину швидко подорослішати, стати чоловіком, під опікою якого перебували матір та сестричка.
Після закінчення 9-ї загальноосвітньої середньої школи вивчився на водія у Вінницькій транспортній компанії. Проте, усією душею прагнув творчості. Втамувати спрагу прекрасного йому вдалося у ювелірній майстерні заводу «Діамант», на якому пропрацював 15 років: пройшов усі щаблі – від учня до майстра-гранувальника. У свої вироби вкладав усе своє золоте серце. Молодята зі всього міста прагнули замовити собі обручки саме у Руслана. Знали, це направду буде оберіг на вдачу та довге й щасливе подружнє життя.
«Цю прикмету перевірила на собі й моя донечка. Руслан був людиною чистої, мов кришталь, душі, із золотими руками, які творили красу, та серцем, дорожчим за найбільший діамант світу. А ще чесним, відкритим, душевним, щирим… Цей перелік можна продовжувати дуже довго, – каже Лариса Миколаївна. – Оскільки Руслан надзвичайно рано втратив свого батька, він знайшов його у моєму чоловікові. Вони були нерозлучні. Разом щось майстрували, разом ходили на риболовлю, якою однаково захоплювалися. Якось Русланові вдалося впіймати 18-кілограмового товстолоба, про що й досі ходять легенди серед палких рибалок. А у своєму житті він ніколи не покладався на удачу чи мрії про “Золоту рибку”, всього досягав своєю працею, прагнув, щоб його родина – мама та сестричка ні в чому не знала скрути…»
Церемонія прощання з Русланом Міхєєвим розпочнеться об 11:30 – за адресою: вул. Єрусалимка, 2 та о 12:00 – у стінах Спасо-Преображенського кафедрального собору.
Поховають воїна о 13:00 на Алеї Слави Сабарівського кладовища.
Співчуття рідним та близьким. Вічна пам’ять і шана захисникові!
