Автор Ігор Заіковатий 11:59 Війна, Новини, Спецпроєкт “Звичайний герой”

Протитанкіст з Вінниці Ігор Юкальчук з позивним «Сенсей»: «Добровольці виграли час, допомогли трішки підготуватися до війни, мобілізуватись»

У перші дні повномасштабного вторгнення вінничанин Ігор Юкальчук з позивним «Сенсей» став на захист України. Відомий в країні та за її межами спортсмен, тренер, президент Федерації Зендокай Карате До України зізнається, що обговорював такий сценарій до 2022 року. Ветеран вважає, що саме добровольці дали можливість державі підготуватись, мобілізуватись для відсічі, налагодити постачання та виробництво зброї, а перемога – це умова існування української нації. Навіть якщо будуть домовленості, українці приречені на те, аби мілітаризуватись та готуватись до нових баталій.

Редакція NaПарижі і центр психології «Чумацький шлях» продовжують розповіді про наших воїнів у рамках проєкту «Звичайний ГЕРОЙ».

У нашій розмові ми торкнулися багатьох важливих тем: філософських, історичних, побутових.

«Якщо б «повернувся» у лютий 2022-го, нічого не змінив би»

– Пане Ігорю, що мотивувало у перші дні повномасштабного вторгнення піти до війська?

– Оскільки ще до 2022 року я багато спілкувався з «унсовцями», вони часто говорили, що війна буде. Всі до того готувались. Була форма та спорядження. Тренувались…

– Тобто очікували?

– Ну не прямо очікували, адже розуміли, що це можуть бути танкові колони на марші. Переважно сприйняття війни у всіх сформовано спогадами з Другої світової. Я люблю історію, моя мама колись була заступником Вінницького краєзнавчого музею, багато мені розповідала. Точно ніхто не хотів війни, але очікували та обговорювали, що будемо робити.

Особисто я знав, що відправляю рідних подалі, а потім приєднуюсь до товаришів.

– Де вас зустріла війна?

– Вдома. Вночі подзвонили, сказали «почалось».

– А коли і де вперше побачили ворога?

– Здалеку. Служив у легкій артилерії, тому у приціл поблизу села Скибин Броварського району.

– Що найбільше вразило, засмутило, надихнуло?

– Як багато людей тоді мобілізувалось, поїхало на війну, так само і багато їхало звідти. Ми коли двома автівками їхали до Житомира, то на зустріч рухалась ціла колона. Ще вразило, як «москалі» у 21 сторіччі прям так танковими колонами у 60 кілометрів йшли. Можливо, військових таке не вражає, вони розуміли більше.

А ще дух, підйом патріотизму…

У мирному житті

– На вашу думку, чи змінилось суспільство за 2,5 роки війни, менше чи більше стало саме патріотизму?

– Звісно, тоді був підйом. Зараз дещо менше. Вплинуло багато факторів, зокрема у те, що люди трохи звикли, війна «плюс-мінус» локалізована. А тоді ж ніхто не знав, як буде. У нас і досі вважають, що то все на сході і можна якось «пропетлять».

Людина така істота, яка доволі швидко звикає до всього. Хтось втік, хтось залишився. У селах навіть тривог не чути, всі живуть, як живуть.     

– Якщо б зараз, припустимо, повернулись у лютий 2022-го, щоб зробили б інакше?

– Нічого б не міняв. Ми і з братом так домовились. А коли я повернувся з війни, брат пішов воювати…

«Спочатку гірше розуміли ситуацію через стереотипне мислення. Стереотипи формувались тим, що знали про Другу світову»

– Чим відрізнялись бойові будні на початку війни від того часу, коли нібито постачання стало стабільним?

– Мені здається, що у нашому підрозділі відмінність була в іншому. Змінювались локації. Спочатку обороняли східні підступи до Києва, потім нас перекинули під Суми. Далі була Чернігівщина, схід…

Спочатку гірше розуміли ситуацію через стереотипне мислення. Стереотипи формувались тим, що знали про Другу світову. А тут на дах недобудованої багатоповерхівки «Стугну» поставили. 

Пригадую, коли ми вже залишали Київщину, то у Скибині переїжджали міст. А він був «жорстоко» замінований, ймовірно, на випадок прориву противника. Раніше там тільки наш підрозділ був і декілька бійців з 72 бригади. А от коли ворог вже відійшов і нас перекидували далі, пам’ятаю, переїжджаємо цей міст, а тут стоять поліцейські у такій красивій чистенькій формі. Зупинили нас, почали вимагати документи, все перевіряти. А я запитую у них: «В курсі що міст замінований?», вони заметушились і нас одразу без перевірки пропустили.

А от на сході все було по-іншому. Чітко розуміли, що поряд ворог і розуміли де.

Найбільші емоції виникали, коли повертаєшся з позицій, приміром, до Костянтинівці, хочеш кави та шаурми. Насолоджуєшся їжей, і такий щасливий нібито ти фуагра їси.

До війни замовляв лате з карамеллю на кокосовому молоці, а тут воду шукаєш. Її завжди було мало, бо скільки ти із собою візьмеш?.. Так от у сухпаї передбачений підігрів. Гаразд, теплу кашу ти з’їв, але якась рідина там залишається. У сухпаї. Для приготування кави йшла чудово. Смак кави перебивав все. Такий новий цікавий досвід приготування.

– Це був єдиний такий нестандартний кулінарний досвід?

– Ні, багато. На передку як ти приготуєш, якщо води на собі не заніс?.. Але запам’яталась найбільше все ж таки згуртованість нашого підрозділу.

– Кажете про згуртованість. Люди давно один одного знали, зійшлись на певній меті… Як він сформувався?

– Його сформували люди, які тим чи іншим шляхом дотичні до УНСО. Адже «унсовці» давно казали, що така війна ще буде, а коли воювали в інших «точках», казали, що воюють там, аби війни не було тут. З такими людьми поруч було безпечніше.

У нас був окремий протитанковий взвод. Всі один одного більш-менш знали, тому було комфортно, спокійно… Не без нюансів, але у більшості випадків все вирішувалось. Тим більше у керівника підрозділу був бойовий досвід. Тож всі знали, хто за що відповідає.

Нас долучили до 1-ої бригади спецпризначення ім. І.Богуна. На озброєнні були вітчизняні комплекси «Стугна». Під час строкової служби отримав звання сержанта, то і зараз був сержантом відділення.

– Сьогодні кажуть, що багато втрат через «неефективні» рішення командирів. Я так розуміє, у вашому підрозділі втрати були мінімальні або їх не було?

– Коли «Стугну» не використовували нас і на перед відправляли. Коли я там був завдяки керівництву втрат не було. Лише 300-і. Командири були орієнтовані на збереження особового складу. І завдання виконувались. Саме орієнтування на збереження людей, на мою думку, це – топ. Якщо зараз так було б в усіх наших підрозділах, на мою суб’єктивну думку, було б значно менше втрат. Я – не професійний військовий, тому не можу давати фахову оцінку, висловлюю лише свою особисту.

«Не розумію сенс виступів «військових експертів». Якщо вони знають, то треба робити. А так тільки розганяють фейки»

– І до війни казали, і під час, що у Донецькій області багато людей проросійськи налаштовано. На вашу думку, адже ви там теж воювали, повномасштабне вторгнення змінило погляди донеччан?

– Як і всюди, на Донеччині різні люди. Є проросійські, є такі, для яких «немає різниці», є і проукраїнські… Так вийшло, що проукраїнський «прошарок» виїхав першим. Залишились у зоні бойових дій ті, хто не міг виїхати, чи хто «чекав». Я думаю, що в когось змінились погляди, але про кардинальні зміни не варто казати.

Росіяни ж не пішли туди, де більшість вороже налаштована, вони обрали регіони зі значним відсотком підтримки. До Львівщини не пішли чомусь…

Згадаю один випадок. Село на Донеччині. Не звертаючи уваги на прильоти, баба з дідом садять на городі, і дід каже бабці: «Прячемся, щас біндеровцев стрілять будут». Інший випадок. За кілометр тривають активні бойові дії. А на лавочці двоє місцевих сидять, курять і дивляться…

Були й інші. Коли у селі шукали місце, щоб прилаштувати «Стугну», по дорозі йдуть чоловік із жінкою, і, не повертаючи обличчя, кажуть: «Хлопці, тікайте, росіяни на іншому боці села».

Є різні люди, тому я не поділяю думку, що треба віддати ту всю територію. Багато хто саме на нас чекає.

– Останнім часом у медіа та соцмережах дуже багато експертів розповідають про «плани Путіна», майбутні перспективи на полі бою, тотальну мобілізацію. Які враження у вас, як людини, я служила, від «реплік» цих експертів?

– Про плани Путіна знає лише Путін. Не розумію сенсу говорити про це… Я вважаю, що якщо ти – військовий аналітик, спеціаліст, який все життя присвятив темі, то можеш коментувати.

– Сьогодні перекваліфіковуються на військових експертів…  Я кажу про таких. У медіа, соцмережах політологів чи фахівців з пінгвінів починають називати «військовими експертами». Чи не несуть небезпеку такі люди?

– Так. По суті, вони обманюють аудиторію. Хіба ви б пішли лікувати зуби до колишнього проктолога? Теж лікар. То чому б ні?.. Значить нормально зробить зуби. Так само і тут. Ба більше, не розумію сенс виступів військових експертів, якщо вони знають, то треба робити. Показали б на практиці. А так тільки розганяють фейки. У більшості випадків це є фейки.

Переконаний, що відповідними службами мають моніторитись висловлювання таких «експертів», щоб потім реагувати, зупиняти таких людей, адже інколи розгон фейкових заяв на руку ворогу.

 – А не складається враження, що комусь вигідне певне напруження у суспільстві між військовими та цивільними?

– Ми знаємо кому вигідне. Нашому ворогу. Думаю, вони доклали до цього зусилля. А якщо не доклали, то використовують, адже це вони вміють. У будь-якій війні розкол вигідний ворогу. І своїм «доброзичливцям».

Хочу сказати, як доброволець, про інше. Чим допомогли добровольці? Трішки підготуватися до війни, мобілізуватись.

– Багато ветеранів не можуть знайти себе у суспільстві. Як вважаєте, чи достатньо у держави програм реабілітації військових і чи потрібно їх розвивати?

– Якщо військовий залишився без рук, без ніг, то йому дійсно треба надати допомогу, у тому числі психологічну. Зараз переважно психологічна допомога має бути. І сам ветеран має усвідомили потребу в ній. Що стосується іншого – всі кошти треба використовувати на перемогу. Якщо її не буде, нікому нічого взагалі не буде, зокрема ветеранам.

– Як ставитесь до останнього прогнозу Буданова, що за прогнозами Путіна війна може тривати у 2026 році?

– Я не експерт. І від Буданова чув різне – і три місяці, і пів року. Мені здається перемогти Московію класично ми не зможемо, а решта – якісь домовленості. Кажуть домовленості погано, але навіть після Другої світової війни з Німеччиною були домовленості. У протиборствах перемагає хитріший і сильніший. Нам треба бути хитрішим, поки не можемо бути сильнішими. А потім доведеться мілітаризуватись.

– Навіть якщо за умовами домовленостей нас змусять не мілітаризуватись…

– Це інша історія, а зараз треба використовувати всі засоби. І брати чужу зброю, і виробляти свою. 

Використані світлини зі сторінки Федерація Зендокай Будо Карате України 

Підписуйтесь на сторінки NaПарижі official у соцмережах:

Facebook https://www.facebook.com/profile.php?id=61555871626583

Telegram  https://t.me/naparisi

Visited 44 times, 1 visit(s) today
Close Search Window