Сусідню Молдову сміливо можна назвати «тилом України», який активно намагаються зруйнувати росіяни. І певних успіхів країна-агресорка досягла, адже на нещодавньому референдумі майже половина молдован не підтримала ідею курсу у бік ЄС. Чи є ризик того, що країна у найближчій перспективі переорієнтується «на схід»?
Про це та особливості сприйняття громадянами Молдови російсько-української війни в інтерв’ю NaПарижі розповів політичний аналітик, доктор історії Руслан Шевченко (Кишинів, Республіка Молдова).
Нагадаємо, 20 жовтня у Молдові відбувся референдум, на якому 50,46 % проголосували на за вступ до ЄС. Запитували: “Чи підтримуєте ви внесення змін до Конституції з метою вступу Республіки Молдова до Європейського Союзу?” Результат на межі…
Публікуємо українською та російською мовами.
– Референдум у Молдові показав, по суті, однакову кількість охочих до євроінтеграції країни та її противників. При цьому, за даними ЦВК, у 23 із 32 районів переважна більшість виборців не підтримала курс у бік ЄС. Чи це означає, що республіка не дозріла для чіткого повороту на Захід? Чи причина таких результатів в іншому?
– Перший варіант можна одразу відкинути. Молдова давно здебільшого орієнтована на Захід. Так було й у 1990-х, коли перші тисячі молдавських заробітчан вирушили шукати свого щастя в Італії, Греції та інших країнах Заходу. Так було за президента Вороніна, у 2000-ті, коли цей потік спочатку навіть зріс. Так було у 2010-ті, особливо після крадіжки мільярда з молдавських банків. І так лишилося нині. Були періоди, коли популярність ЄС знижувалась, але практично завжди, нерідко у значній мірі, до 70% «за» (при Вороніні) вона перевершувала кількість тих, хто був твердо орієнтований на Росію.
Але характерною особливістю нашої країни всі ці 30 років була та обставина, що саме прихід правих, начебто прозахідних сил завжди спричиняв падіння проєвропейських симпатій. Саме через розчарування в «проєвропейському» блоці «Альянс за демократію та реформи» молдавани у 2001 р. підтримали Партію комуністів і ті здобули нищівну перемогу – 71 зі 101 мандату у парламенті. Саме через нове розчарування в проєвропейській коаліції АЄІ після вже згаданого крадіжки мільярда (в її «оформленні», голосуючи за державні кредити, що покрили її, брали участь і деякі представники нині правлячої ПДС, у тому числі особисто М.Санду і голова Парламенту І.Гросу , які тоді були відповідно міністром та віце-міністром освіти) наші співгромадяни підтримали у 2016 р. проросійського діяча І.Додона і той став Президентом країни.
Тепер історія повторюється. Як показали 3 роки безроздільної, необмеженої влади ПДС та Президента М.Санду, зазнали краху всі ініційовані ними реформи. Про це красномовно говорить багато фактів.
Це провал реформи юстиції, внаслідок якої суди і прокуратура почали працювати ще гірше, ніж раніше, а хабарі навіть зросли в розмірах. Проведений з метою «очищення судової системи» преветтинг (перевірка на корумпованість) кандидатів на посади суддів призвів до того, що в судах опинилися переважно угодні ПДС/Санду особи, а самі документи преветтингу тепер хочуть знищити, щоб ніхто не дізнався, які порушення при цьому було допущено владою. Хоча, якщо все було чесно, як запевняла Санду, то навіщо знищувати такі цінні документи?
Широкомовні обіцянки М. Санду «посадити злодіїв» закінчилися повним пшиком. Не притягнуто до відповідальності жодного учасника крадіжки мільярда, до якої тоді були причетні представники трьох політичних партій (ЛДПМ, ДПМ та ЛП). Не розслідувано жодну велику аферу та кримінальну схему минулих років, хоча ще в червні 2019 р. міністр економіки в тоді ще уряді М.Санду, В.Бринзан запевняв, що виявив «сотні» таких схем. Жодну досі не оприлюднили і ніхто за співучасть у них ніяк не відповів за законом. Навіть найскандальніша особистість нинішньої влади, «сірий кардинал» ПДС, нині міністр інфраструктури О.Спину, незважаючи на невдоволення багатьох правих і навіть західних посольств, акредитованих у Кишиневі, попри все, продовжує обіймати свою посаду. Людина активно й публічно підтримується М.Санду, яка відчайдушно намагається замовчувати, приховувати допущені ним зловживання (вона це робила навіть на телепередачах).
Найгірше, на додачу до старих, з’явилися нові кримінальні схеми. Це саме завдяки цьому з Молдови йдуть західні інвестори – зокрема, японська Fujikura та німецька Koroplast. Це завдяки їм у країні відбуваються нові корупційні скандали – як, наприклад, на будівництві дороги Леова-Бумбета, де тільки на одній угоді було вкрадено до 9 млн. євро. Величезні суми були вкрадені в результаті підписання тоді віце-прем’єром А.Спину з головою Газпрому А.Міллером «газової угоди», коли жителям країни понад 2 роки довелося колосально переплачувати за куплений тоді величезний обсяг газу, хоча його ціна на європейських ринках була в 1,5-2 рази нижче за російську.
Падіння професіоналізму відзначається за правління ПДС/Санду та в силових структурах. В останні 3 роки з органів поліції пішли десятки та сотні досвідчених кадрів, незадоволених низькими зарплатами та важкими умовами праці.
Величезні кредити (понад 3 млрд. євро), які взяті за останні 3 роки, не сприяли зростанню добробуту жителів країни. Вони були частково витрачені на компенсації для населення в умовах різко збільшених цін на паливо, частково на інфраструктуру, підвищення пенсій і зарплат, а більше половини просто була вкрадена і представники влади навіть на телепередачах лютують, коли їм ставлять просте, банальне питання «ДЕ ГРОШІ?».
Нічого не дали широко розрекламовані «економічні реформи» кабінетів М. Гаврилиці та Д. Речана, які звелися до косметичних структурних перекроїв та малозначних бюрократичних реформ. Економіці вони не дали абсолютно нічого: всі ці роки в країні спостерігався економічний застій, а по ряду напрямків, як, наприклад, сільське господарство, і досить суттєвий спад.
Зовсім не виправдала себе широко розрекламована спочатку «команда мрії» М. Санду, яка склала її перший Уряд (серпень 2021 – лютий 2023 р.), тоді на чолі з М. Гаврилицею. Представлена в перші тижні як згуртована група підготовлених фахівців, яка поведе у обіцяні Санду «хороші часи», вона виявилася просто набором безпорадних і галасливих НУО-шників (громадських діячів – прим. ред.), які не зуміли придумати жодних проривних ідей і сприяти ривку вперед у будь-якій області і стали причиною регресу в очолюваних ними областях. Конфлікт М.Санду з прем’єркою М.Гаврилицею призвів до падіння цього кабінету та призначення нинішнього Уряду, на чолі з Д.Речаном, за якого, втім, ситуація не зазнала істотних змін, бо кадрова політика, заснована на доборі претендентів на ключові пости виключно з представників всіх інших політформувань, навіть незважаючи на всі провали влади, повністю ними ігноруються. А фахівці з колишніх урядів дуже часто просто не бажають співпрацювати з нинішньою владою, побоюючись скомпрометувати себе.
Усі ці проблеми повністю ігноруються владою, оскільки М.Санду та її найближче оточення відмовляється чути і сприймати будь-яку критику на свою адресу, навіть від проєвропейськи налаштованих діячів, і важко, окрім часу передвиборчих кампаній, йде на контакти з населенням, але й там прагне ретельно відбирати слухачів, щоби унеможливити неприємні питання.
Зрештою, навіть боротьбу з російською пропагандою ПДС/Санду вочевидь програють, незважаючи на несамовиті крики про гібридну війну проти Молдови. Якщо гібридна війна – а вона справді є, і ведеться вже десятки років – то й треба діяти, як в умовах війни проти очевидного супротивника – рішучими, репресивними заходами, як в Україні. Закриття кількох десятків інформаційних сайтів і порталів і близько 20 телеканалів не дало очікуваних результатів, оскільки влада не змогла представити їм жодної інформаційної альтернативи.
В результаті абсолютна домінація проросійських ЗМІ в суспільстві залишилася, підігрівається очевидним боягузтвом влади, коли йдеться про притягнення до кримінальної відповідальності лідерів проросійських настроїв у суспільстві – різних політологів, аналітиків, «громадських» та інших діячів, які захищають Росію, безперервно звинувачують Захід та Україну. всіх наших бід і прагнуть нажити політичний капітал, спекулюючи на цих темах.
Лише коли влада наважиться ізолювати їх від суспільного життя, а потім, після роз’яснювальної кампанії щодо них – судити і дати великі терміни за скоєні злочини проти Молдови – тільки тоді російська пропаганда поступово піде на спад і суспільство почне приходити до тями від нескінченних потоків мерзенної брехні та наклепів, в які прокремлівські діячі занурюють зараз нашу країну.
Грандіозна західна підтримка, яку всі ці роки надають країни ЄС та США М.Санду та створеній нею ПДС, в умовах, коли жителі країни не бачать жодних реальних змін на краще у своєму житті, стала викликати зростаюче роздратування в суспільстві, оскільки представники ЄС та США навмисно уникають публічної критики нинішньої влади. А це, у свою чергу, лише викликає зростання розчарування у європейському виборі.
Воістину, жоден проросійський політик не зміг настільки зашкодити вірі наших співгромадян у європейське майбутнє, як це успішно здійснила М.Санду. У цьому сенсі вона ще проросійськіша, ніж навіть її опоненти І.Додон та І.Шор.
Чи треба після цього дивуватися з того, що підсумки першого туру президентських виборів і всенародного референдуму такі, які вони є? Саме перелічені вище факти – одна з головних, поряд із агресивною російською пропагандою, причин того, що сталося в Молдові 20 жовтня 2024 р.
– Чи означають результати референдуму те, що половина тих, хто голосував – не тільки в АТО Гагауз Ері – зацікавлений у максимальному зближенні з Росією?
– Ні, не означають. Це лише результат некомпетентного управління країною, яке здійснюється проєвропейською ПДС і М.Санду, яка вважає себе проєвропейською. Це результат протесту наших співгромадян проти такої якості управління Молдовою. Не більше. Проти ЄС у Молдові лише проросійськи налаштовані громадяни, яких зараз приблизно 35-40%. Основна частина їх – русифіковані молдавани, які зрадили і продали свою Батьківщину на користь РФ, а не власне росіяни та українці, які в Молдові переважно на боці фашиста Путіна та його злочинного режиму.
Зміна влади в країні, якщо вона відбудеться в результаті парламентських виборів 2025 р., сприятиме новому та міцному зростанню проєвропейських настроїв. Якщо ж (що поки що малоймовірно, але припустимо) ПДС залишиться безроздільно правити країною і після 2025 р., вплив Росії в нашій країні і проросійські симпатії тільки зміцнюватимуться, як би це парадоксально не звучало для незнайомого з реаліями Молдови читача.
– Чи змінилося ставлення громадян Молдови до війни Росії проти України з 2022 року?
– Так, змінилося. Хоча підтримка України в нашому суспільстві, як і раніше, висока, бо жителі Молдови розуміють, що поразка України означає окупацію Молдови та перетворення нашої країни на російську губернію. Але все частіше відчувається втома від цієї війни, і надія на швидке укладання миру, хоча всі розуміють, що поки це означатиме констатацію захоплення частини українських земель Росією. Втім, мирна угода відіграватиме позитивну роль і для України, і для Молдови. Для України – тому що дозволить у прискореному темпі вступити до НАТО і ЄС і поставити своєю стратегічною метою повернення окупованих РФ територій, а для Молдови, поряд з цим, ще й вирішити придністровське питання, що давно вже перезріло, і остаточно відновити свою територіальну цілісність.
Затягування війни в Україні веде в умовах Молдови лише до активізації російської пропаганди та стимулювання антиукраїнських настроїв у нашому суспільстві, в якому борються одночасно страх перед Росією та тверде бажання вступити до НАТО, щоб із цим страхом покінчити назавжди. А оскільки роз’яснювати позицію України щодо злочинів РФ на її території в Молдові практично нема кому, то це відкриває для прокремлівських пропагандистів ширше поле діяльності, ніж вони активно й користуються.
– Наскільки ймовірним є розворот офіційного Кишинева у бік Москви після парламентських виборів, навіть з урахуванням перемоги Майї Санду у другому турі президентських?
– У разі продовження проведення правлячої ПДС на чолі з М.Санду нинішнього політичного курсу, навіть у разі її перемоги на виборах 3 листопада, прихід проросійських сил до влади стає майже неминучим. Особливо якщо Президентом США стане Д.Трамп (випадково чи ні, але при владі республіканців у США в Молдові завжди при владі виявлялися ліві, або одноосібно, як Воронін за Д.Буша-молодшого, або в коаліції, як І.Додон при владі ДПМ за часів правління того ж таки Д.Трампа (2016-2020). Тому такий варіант розвитку подій завжди треба враховувати, коли ми говоримо про парламентські вибори-2025).
Це означає дикуватий на перший погляд альянс нібито проєвропейської ПДС на чолі з М.Санду та І.Гросу, і тісно пов’язаної з РФ Партії Соціалістів на чолі з експрезидентом І.Додоном. Але насправді створення такої коаліції нікого не має дивувати. Такі коаліції ПДС із соціалістами вже створювалися, хоча М.Санду публічно від імені своєї партії заприсяглася навесні 2019 р., що ніколи такої коаліції з ними не створить.
Першу таку коаліцію було створено 8 червня 2019 р., з метою усунення В.Плахотнюка, а друга – 25 вересня того ж 2019 р., хоча жодного Плахотнюка давно вже не було в Молдові. Крім того, такі ж коаліції – ПДС/ПСРМ і нині існують у нашій країні, але на районному рівні, і це явно не викликає у стані правлячої партії (а до речі, і соціалістів) жодного обурення.
Створення коаліції ПДС/ПСРМ неминуче спричинить, незалежно від ставлення до цього на Заході, певне потепління у відносинах з Москвою. Саме так і було у 2019-2020 рр., за часів існування перших двох таких коаліцій. Представники Платформи ДА та ПДС навіть їздили тоді до Москви і зустрічалися з низкою функціонерів вищого керівництва РФ. Не доводиться сумніватися, що тепер буде інакше.
Тим більше, що й сьогодні в ПДС чимало прихованих прихильників Кремля, які прагнуть уникати серйозних конфліктів з ними або не бачать нічого страшного у укладанні великих контрактів із російським бізнесом (або закривають очі на зв’язки молдавського та російського бізнесу, навіть у сфері ВПК). Все це викличе поступове зростання російсько-молдавської торгівлі та поновлення візитів російських та молдавських громадських діячів та політиків.
Вплинути на цей процес на цьому етапі серйозно може лише закінчення війни в Україні, оскільки після цього розпочнеться підготовка Молдови та України за активної підтримки Заходу до ліквідації промосковського «останнього балканського форпосту» – придністровського режиму, і це неминуче викличе нові важкі конфлікти Молдови та Росії . Тож і певний розворот у бік Кремля, який у разі створення коаліції ПДС/ПСРМ відбудеться, не означатиме жодною мірою перетворення Молдови на другу Грузію чи тим більше Білорусь. Курс на Європу залишиться і нехай менш гучним, ніж за нинішньої влади, але продовжиться. Він отримає підтримку Заходу і завдяки цьому Молдова прийде до нашої головної мети найближчого десятиліття – вступу до Євросоюзу, а разом із ним і до НАТО.
Референдум в Молдове показал, по сути, одинаковое количество желающих евроинтеграции страны и ее противников. При этом, по данным ЦИК, в 23 из 32 районов подавляющее большинство избирателей не поддержали курс в сторону ЕС. Не означает ли это, что республика не созрела для четкого поворота на Запад? Или причина таких результатов в ином?
– Первый вариант можно сразу отбросить. Молдова давно в своем большинстве ориентирована на Запад. Так было и в 1990-е, когда первые тысячи молдавских гастарбайтеров отправились искать своего счастья в Италии, Греции и других странах Запада. Так было при Воронине, в 2000-ные, когда этот поток первоначально даже возрос. Так было в 2010-е, особенно после кражи миллиарда из молдавских банков. И так осталось ныне. Были периоды, когда популярность ЕС снижалась, но практически всегда, нередко значительно, до 70% «за» (при Воронине) она превосходила число тех, кто был твердо ориентирован на Россию.
Но характерной особенностью нашей страны все эти 30 лет было то обстоятельство, что именно приход правых, вроде бы прозападных сил всегда влек за собой падение проевропейских симпатий. Именно из-за разочарования в «проевропейском» блоке Альянс за демократию и реформы молдаване в 2001 г. поддержали Партию коммунистов и те одержали сокрушительную победу – 71 из 101 мандата.
Именно из-за нового разочарования в проевропейской коалиции АЕИ после уже упомянутой кражи миллиарда (в ее «оформлении», голосуя за покрывшие ее государственные кредиты, участвовали и некоторые представители ныне правящей ПДС, в том числе лично М.Санду и председатель Парламента И.Гросу, которые тогда были соответственно министром и вице-министром образования) наши сограждане поддержали в 2016 г. пророссийского деятеля И.Додона и тот стал Президентом страны.
Теперь история повторяется. Как показали 3 года безраздельной, неограниченной власти ПДС и Президента М.Санду, потерпели крах все инициированные ими реформы. Об этом красноречиво говорит множество фактов.
Это провал реформы юстиции, в результате которой суды и прокуратура стали работать еще хуже прежнего, а взятки даже выросли в размерах. Проведенный с целью «очистки судебной системы» преветтинг (проверка на коррумпированность) кандидатов на посты судей привел к тому, что в судах оказались лица, в основном угодные ПДС/Санду лица, а сами документы преветтинга теперь хотят уничтожить, чтобы никто не узнал, какие нарушения при этом были допущены властями. Хотя если все было честно, как уверяла Санду, то зачем уничтожать такие ценные документы?
Широковещательные обещания М.Санду «посадить воров» кончились полным пшиком. Не привлечен к ответственности НИ ОДИН участник кражи миллиарда, в которой тогда были замешаны представители трех политических партий (ЛДПМ, ДПМ и ЛП). Не расследована ни одна крупная афера и криминальная схема прошлых лет, хотя еще в июне 2019 г. министр экономики в тогда еще правительстве М.Санду, В.Брынзан уверял, что обнаружил «сотни» таких схем. Ни одна до сих пор не обнародована и никто за соучастие в них никак не ответил по закону.
Даже самая скандальная личность нынешней власти, «серый кардинал» ПДС, ныне министр инфраструктуры А.Спыну, несмотря на недовольство многих правых и даже западных посольств, аккредитованных в Кишиневе, вопреки всему, продолжает занимать свой пост, активно и публично поддерживаемый М.Санду, отчаянно пытающейся замолчать, скрыть допущенные им злоупотребления (она это делала даже на телепередачах).
Хуже того, вдобавок к старым, появились новые криминальные схемы. Это именно благодаря им из Молдовы уходят западные инвесторы – в частности, японская Fujikura и германская Koroplast. Это благодаря им в стране происходят все новые коррупционные скандалы – как, например, на строительстве дороги Леова -Бумбэта, где только на одной сделке было украдено до 9 млн. евро.
Огромные суммы были украдены в результате подписания тогда вице-премьером А.Спыну с главой Газпрома А.Миллером «газовой сделки», когда жителям страны более 2 лет пришлось колоссально переплачивать за купленный тогда огромный объем газа, хотя цена на него на европейских рынках была в 1,5-2 раза ниже российской.
Падение профессионализма отмечается при правлении ПДС/Санду и в силовых структурах. В последние 3 года из органов полиции ушли десятки и сотни опытных кадров, недовольных низкими зарплатами и тяжелыми условиями труда.
Огромные кредиты (более 3 млрд. евро), взятые за последние 3 года, никак не способствовали росту благосостояния жителей страны. Они были частично израсходованы на компенсации для населения в условиях резко выросших цен на топливо, частично на инфраструктуру, повышение пенсий и зарплат, а больше половины просто была украдена и представители власти даже на телепередачах приходят в ярость, когда им задают простой, банальный вопрос «ГДЕ ДЕНЬГИ?».
Ничего не дали широко разрекламированные «экономические реформы» кабинетов Н.Гаврилицы и Д.Речана, которые свелись к косметическим структурным перекройкам и малозначительным бюрократическим реформам. Экономике они не дали абсолютно ничего: все эти годы в стране наблюдался экономический застой, а по ряду направлений, как, например, сельское хозяйство, и довольно существенный спад.
Совершенно не оправдала себя широко разрекламированная поначалу «команда мечты» М.Санду, которая составила ее первое Правительство (август 2021 – февраль 2023 г., тогда во главе с Н.Гаврилицей. Представленная в первые недели как сплоченная группа подготовленных специалистов, которая поведет страну в обещанные Санду «хорошие времена», она оказалась просто набором беспомощных и шумливых НПО-шников, которые не сумели придумать никаких прорывных идей и способствовать рывку вперед в какой бы то ни было области и стали причиной регресса в возглавляемых ими областях.
Провал этого правительства, конфликт М.Санду с премьером Н.Гаврилицей привел к падению этого кабинета и назначению нынешнего Правительства, во главе с Д.Речаном, при котором, впрочем, ситуация не претерпела существенных изменений, ибо кадровая политика, основанная на подборе претендентов на ключевые посты исключительно из рядов ПДС, была продолжена.
Представители всех остальных политформирований, даже несмотря на все провалы власти, полностью ими игнорируются. А специалисты из прежних Правительств очень часто просто не желают сотрудничать с нынешней властью, опасаясь скомпрометировать себя.
Все эти проблемы полностью игнорируются властями, так как М.Санду и ее ближайшее окружение отказывается слышать и воспринимать любую критику в свой адрес, даже от проевропейски настроенных деятелей, и с трудом, только во время предвыборных кампаний, идет на контакты с населением, но и там стремится тщательно отбирать слушателей, чтобы не было неприятных вопросов.
Наконец, даже борьбу с российской пропагандой ПДС/Санду очевидно проигрывают, несмотря на истошные крики о гибридной войне против Молдовы. Раз уж гибридная война – а она действительно есть, и ведется уже десятки лет – то и надо действовать, как в условиях войны против очевидного противника – решительными, репрессивными мерами, как в Украине. Закрытие нескольких десятков информационных сайтов и порталов и около 20 телеканалов не дало ожидаемых результатов, так как власти не смогли представить им никакой информационной альтернативы.
В результате абсолютная доминация пророссийских СМИ в обществе осталась, подогреваемая очевидной трусостью власти, когда речь идет о привлечении к уголовной ответственности лидеров пророссийских настроений в обществе – различных политологов, аналитиков, «общественных» и прочих деятелей которые защищают Россию, непрерывно обвиняют Запад и Украину во всех наших бедах и стремятся нажить политический капитал, спекулируя на этих темах.
Лишь когда власти решатся изолировать их от общественной жизни, а затем, после разъяснительной кампании в отношении их – судить и дать крупные сроки за совершенные преступления против Молдовы – только тогда российская пропаганда постепенно пойдет на спад и общество начнет приходить в себя от тех нескончаемых потоков гнусной лжи и клеветы, в которое прокремлевские деятели погружают сейчас нашу страну.
Грандиозная западная поддержка, которую все эти годы оказывают страны ЕС и США М.Санду и созданной ею ПДС, в условиях, когда жители страны не видят никаких реальных изменений к лучшему в своей жизни, стала вызывать растущее раздражение в обществе, так как представители ЕС и США намеренно избегают публичной критики нынешней власти. А это в свою очередь, только вызывает рост разочарования в европейском выборе.
Воистину, ни один пророссийский политик не смог настолько повредить вере наших сограждан в европейское будущее, как это с успехом осуществила М.Санду. В этом смысле она еще более пророссийская, чем даже ее оппоненты И.Додон и И.Шор.
Надо ли после этого удивляться тому, что итоги первого тура президентских выборов и всенародного референдума такие, какие они есть? Именно перечисленные выше факты – одна из главных, наряду с агрессивной российской пропагандой, причин происшедшего в Молдове 20 октября 2024 г.
Означают ли результаты референдума то, что половина голосовавших – не только в АТО Гагауз Ери – ратует за максимальное сближение с Россией?
– Нет, не означают. Это лишь результат некомпетентного управления страной, осуществляемого считающей себя проевропейской ПДС и М.Санду. Это результат протеста наших сограждан против такого качества управления Молдовой. Не более того. Против ЕС в Молдове только пророссийски настроенные граждане, которых в настоящее время примерно 35-40%. Основная часть их – русифицированные молдаване, предавшие и продавшие свою Родину в пользу РФ, а не собственно русские и украинцы, которые в Молдове в подавляющем большинстве на стороне фашиста Путина и его преступного режима. Смена власти в стране, если она произойдет в результате парламентских выборов 2025 г., будет способствовать новому и прочному росту проевропейских настроений. Если же (что пока маловероятно, но предположим) ПДС останется безраздельно править страной и после 2025 г., влияние России в нашей стране и пророссийские симпатии станут только укрепляться, как бы это парадоксально не звучало для незнакомого с реалиями Молдовы читателя.
Изменилось ли отношение граждан Молдовы к войне России против Украины с 2022 года?
– Да, изменилось. Хотя поддержка Украины в нашем обществе по-прежнему высока, потому что жители Молдовы понимают, что поражение Украины означает оккупацию Молдовы и превращение нашей страны в российскую губернию. Но все чаще ощущается усталость от этой войны, и надежда на скорое заключение мира, хотя все понимают, что пока это будет означать констатацию захвата части украинских земель Россией. Впрочем, мирное соглашение будет играть положительную роль и для Украины, и для Молдовы. Для Украины – потому что позволит в ускоренном темпе вступить в НАТО и ЕС и поставить своей стратегической целью возврат оккупированных РФ территорий, а для Молдовы, наряду с этим, еще и решить давно уже перезревший приднестровский вопрос и окончательно восстановить свою территориальную целостность. Затягивание войны в Украине ведет в условиях Молдовы только к активизации российской пропаганды и стимулировании антиукраинских настроений в нашем обществе, в котором борются одновременно страх перед Россией и твердое желание вступить в НАТО, чтобы с этим страхом покончить навсегда. А поскольку разъяснять позицию Украины в отношении преступлений РФ на ее территории в Молдове практически некому, то это открывает для прокремлевских пропагандистов широчайшее поле деятельности, чем они активно и пользуются.
Насколько вероятен разворот официального Кишинева в сторону Москвы после парламентских выборов, даже с учетом победы Майи Санду во втором туре президентских?
– В случае продолжения проведения правящей ПДС во главе с М.Санду нынешнего политического курса, даже в случае ее победы на выборах 3 ноября, приход пророссийских сил во власть становится почти неизбежным. Особенно если Президентом США станет Д.Трамп (случайно или нет, но при власти республиканцев в США в Молдове всегда у власти оказывались левые, или единолично, как Воронин при Д.Буше-младшем, или в коалиции, как И.Додон при власти ДПМ во времена правления того же Д.Трампа (2016-2020). Поэтому такой вариант развития событий всегда надо учитывать, когда мы говорим о парламентских выборах-2025.
Это означает диковатый на первый взгляд альянс якобы проевропейской ПДС во главе с М.Санду и И.Гросу, и тесно связанной с РФ Партии Социалистов во главе с экс-Президентом И.Додоном. Но на самом деле создание такой коалиции никого не должно удивлять. Такие коалиции ПДС с социалистами уже создавались, хотя М.Санду публично от имени своей партии поклялась весной 2019 г., что никогда такую коалицию с ними не создаст.
Первая такая коалиция была создана 8 июня 2019 г., с целью устранения В.Плахотнюка, а вторая – 25 сентября того же 2019 г., хотя никакого Плахотнюка давно уже не было в Молдове. Кроме того, такие же коалиции – ПДС/ПСРМ и в настоящее время существуют в нашей стране, но на районном уровне, и это явно не вызывает в стане правящей партии (а кстати, и у социалистов) никакого возмущения.
Создание коалиции ПДС/ПСРМ неизбежно повлечет за собой, вне зависимости от отношения к этому на Западе, определенное потепление в отношениях с Москвой. Именно так и было в 2019-2020 гг., во времена существования первых двух таких коалиций. Представители Платформы ДА и ПДС даже ездили тогда в Москву и встречались с рядом функционеров высшего руководства РФ.
Не приходится сомневаться, что теперь будет как-то иначе. Тем более, что и сегодня в ПДС немало скрытых сторонников Кремля, стремящихся избегать серьезных конфликтов с ними или не видящих ничего страшного в заключении крупных контрактов с российским бизнесом (либо закрывающих глаза на связи молдавского и российского бизнеса, даже в сфере ВПК). Все это вызовет постепенный рост российско-молдавской торговли и возобновление визитов российских и молдавских общественных деятелей и политиков.
Повлиять на этот процесс может всерьез на этом этапе только окончание войны в Украине, так как после этого начнется подготовка Молдовы и Украины при активной поддержке Запада к ликвидации промосковского «последнего балканского форпоста» – приднестровского режима, и это неизбежно вызовет новые тяжелые конфликты Молдовы и России. Так что и определенный разворот в сторону Кремля, который в случае создания коалиции ПДС/ПСРМ произойдет, не будет ни в какой мере означать превращение Молдовы во вторую Грузию или тем более Беларусь.
Курс на Европу останется и пусть менее громогласно, чем при нынешней власти, но продолжится. Он получит поддержку Запада и благодаря этому Молдова придет к нашей главной цели ближайшего десятилетия – вступлению в Евросоюз, а вместе с ним и в НАТО.