На Подільській височині у берега Південного Бугу археологи виявили найдавніші у світі свідчення виготовлення знарядь праці зі слонової (мамонтової) кістки. На їхню думку, вік знахідок сягає 400 тисяч років. Це суттєво зсуває дату першого використання бивня в історії людства.
Дослідження вітчизняних вчених Вадима Степанчука й Олександра Науменка стоянки Меджибіж A опубліковане в International Journal of Osteoarchaeology.
Науковці проаналізували фрагменти бивня мамонта, знайдені на багатошаровій нижньопалеолітичній стоянці, розташованій у долині Південного Бугу.
Пам’ятку досліджують з 2011 року. Там було виявлено 24 фрагменти бивня. 11 з них мають явні ознаки штучної обробки. Два фрагменти — один у вигляді «наконечника», інший — «ядра» — мають найпереконливіші свідчення цілеспрямованого оброблення.
«Спершу ми не мали припущень щодо призначення цих уламків, але їхня форма та сліди обробки змусили нас придивитись уважніше», — розповідає доктор Степанчук.
Хоча вироби з бивня виявились непридатними для практичного використання (через низьку твердість — 2–4 за шкалою Мооса проти 7–8 у кременю), дослідники вважають, що їх створили свідомо.
Можливе пояснення — нестача якісного каменю, що спонукала мешканців стоянки експериментувати з іншими матеріалами.
Окрім утилітарного призначення, вчені пропонують альтернативну інтерпретацію: імітація діяльності дорослих дітьми як форма раннього навчання.
«Ці предмети могли бути не інструментами, а своєрідними тренувальними зразками або іграшками, за допомогою яких діти вчилися у дорослих. Це — прояв ранньої соціалізації», — пояснює д-р Степанчук.
Зауважимо, що дотепер найдавнішими вважались сліди обробки бивня віком близько 120 тис. років, зокрема на стоянці неандертальців Заскальна V у Криму. Відкриття з Меджибожа зміщує ці межі ще на 280 тис. років назад.
Хоча вчені визнають можливість похибки у датуванні, вони зазначають, що геологічний контекст і складність обробки свідчать про навмисну людську діяльність, а не про випадкові природні процеси.
