Тоталітарний режим, який існував у Сирії понад 60 років, повалений за півтора тижні. Повстанці-суніти зайняли майже всі великі міста та Дамаск, а диктатор Башар Асад втік зі столиці. Блискавичний наступ так званої опозиції зупинити президентській армії не допомогли союзницькі російські та іранські контингенти. Ба більше, росіян змушують залишити власні військові бази та зникнути з країни, і, схоже, Путін виконуватиме ультиматум.
Нагадаємо, все почалось з порушення умов перемир’я асадівськими військами у провінції Ідліб, хоча підготовка опозиції до повернення своїх позицій ніколи не припинялась. І підтримувала її Туреччина. Фактично нинішню перемогу в свій актив може записати Р.Ердоган, як «сірий кардинал» операції.
Це вже у минулому. Що далі? Основні побоювання експертів ґрунтувались на тому, що переможці будуватимуть ісламістську державу, адже головна рушійна сила – заснована у 2011-му «Хаят Тахрір- аш-Шам» (ХТШ), або «Організація звільнення Леванту» – релігійна структура. Так, вона не єдина. Після перемоги над спільним ворогом – Асадом – опозиціонери можуть «з’ясовувати стосунки» між собою, що обернеться громадянською війною «всіх проти всіх». Такий варіант поки не можна виключати. До того ж не забуваємо, що північний схід Сирії – за річкою Євфрат – за підтримки США контролюють курдські повстанці.
Сунітська опозиція вже оголосила, що будуватиме світську державу. Чи дотримуються переможці цього стане зрозуміло найближчими місяцями.
Протягом переможної ходи сунітів українські політологи часто говорили про те, як впливатимуть події у Сирії на російсько-українську війну. Переважно експерти відмічали, що ніяк. Так, Путін отримав ляпас. Від Ердогана. І зробив вигляд, що нічого не сталось. Путін зробив такий вигляд. Не вперше. Він остаточно втратив вплив на події на Близькому Сході. Це певною мірою підмочить репутацію кремлівського диктатора, але нічого критичного не сталось. Не забуваємо, що перед тим відбулась низка переворотів у країнах африканського Сахелю (Малі, Буркіна-Фасо, Нігер), де місцеві режими підтримують Москву. Тому на загальносвітовій арені імідж Путіна особливо не зазнав фіаско. Щось виграв, щось програв…
Казати про іміджеві втрати у середині Росії зайве. Так, там Путін давно прирівнюється до бога.
Як і раніше кремлівському диктатору потрібно шукати «точки дотику» з майбутнім президентом США Трампом, «торгуватись» за «зручний перерозподіл» України (як би цинічно це не звучало) і засипати трупами росіян українські землі, сподіваючись, що Вашингтон не реалізуватиме рейганівський сценарій зі зниженням цін на нафту, що призвело до розпаду СРСР.
І ще, не треба вважати, що путінський режим за будь-яких обставин зможе впасти так швидко, як асадівський. Влада Башара трималась на зовнішній допомозі та алавітах (сирійці із заходу країни), яких ненавидила більшість громадян. У Росії більшість схвалює політику Путіна, а як такої опозиції не існує.
