У Тульчинській єпархії УПЦ МП склалась дивна ситуація. Керуючого митрополита Іонафана суди визнали винним в антиукраїнській діяльності, після чого засудженого обміняли. Наразі він перебуває у Москві, але, як виявляється, звідти керує справами. Хоча це заборонено церковними «правилами». Однак, місцеве духовенство та віряни мають погоджуватися з таким становищем.
«Але це вже файно: знущається зі своєї пастви відкрито, а ті певно думають, що то роса Божа. Після такого, якщо не прозріти, то хіба вже сліпець від народження. Іонафан продовжує керувати своєю єпархією «напряму» – з москви! А ви і далі продовжуйте вірити попам і симпатикам про «ми атнашенія к кірілу нє імєєм», – звернув увагу на досить дивну ситуацію архімандрит ПЦУ з Ладижина Філарет Галицький.
Підтвердженням позиції клірика став пост архієпископа Сергія Аніцоя, який російською мовою написав, що «за благословення митрополита Іонафана» 30 червня звершив літургію у кафедральному соборі у Тульчині.
Нагадаємо, вікарій Ладижинський Сергій Аніцой був позбавлений українського громадянства у грудні 2022 року, разом з Анатолієм Єлецьких (Іонафаном), але так і не отримав погодження на служіння у Вінницькій ОВА як того вимагає закон від іноземців. Відповідні державні служби мають усі підстави притягнути архієрея до адмінвідповідальності за порушення. Ба більше, у таких випадках навіть передбачена депортація у «країну походження». Сергія Аніцоя позбавили громадянства через наявність російського паспорту.
Мабуть, через відчуття вседозволеності і відбувається те, що інтерпретується як «знущання з пастви». Тим часом, як у Москві митрополита Іонафана нагороджував орденом Сергія Радонежського патріарх РПЦ Кіріл (відомий в Україні як Кіріл Кривавий через благословення вбивств українців), а «обміняний» архієрей підкреслював свою вірність Руській православній церкві, в УПЦ, де кажуть про «повну автономність», не позбавляють церковних «регалій» засудженого. Тобто, такий крок не привітається у РПЦ, тож «тісні зв’язки» та підпорядкованість визнають по обидві боки лінію фронту?..
Звісно, питання риторичні. По факту почесті Іонафану у Москві та збереження його привілеїв в Україні нагадує блюзнірство. Так само як висловлювання Сергія Аніцоя «про благословення митрополита Іонафана». Хіба ні?
У тому ж Ладижині мають досі поминати під час служби керуючого єпархією, який визнає себе часткою РПЦ, під час богослужінь у діючих храмах УПЦ МП. А поряд хоронять містян, які загинули від рук тих, кого благословив «кривавий патріарх».
До речі, Ладижин залишається містом, де храмів, що підпорядковані Іонафану, значно більше, чим інших конфесій.
Приміром, з 1996 року у місті будують Свято-Георгіївський собор. Під час заснування, на цьому наголошувалось у місцевій пресі (радіо «Ладижин»), назву було обрано не випадково, адже Святий Георгій вважається покровителем Москви з часів Дмітрія Донського, а також храм тоді пов’язали з радянським маршалом Георгієм Жуковим, який нещадно знищував українців. Дві «паралелі» з Росією. З 2012-го настоятелем парафії є Вадим Топілін. Попри тогочасну увагу з боку влади та місцевого бізнесу будівництво не рухається, хоча кошти збираються. Мабуть, на інші цілі.
До речі, духовенство єпархії «у кулуарах» завжди скаржилось на «непомірні апетити» керуючого, який постійно вимагав збільшити «внески» до єпархіальної казни, щоб забезпечити «відрядження», «подарунки» та лікування митрополита. Пригадаємо, одразу після оголошення Іонафану про підозру він почав хворіти та відновлювати здоров’я у «Феофанії» та інших найкращих дороговартісних клініках Києва.
Що дивує, так це позиція священиків та пастви. Ладижин і ладижинці завжди вважались прогресивними. Патріотичними, відвертими. І таке знущання….
