У Києві тривають судові засідання через оскарження архієпископом Тульчинським Сергієм Аніцоєм позбавлення його українського громадянства. Для архієрея конче потрібно скасування президентського указу від грудня 2022-го, адже очолювання єпархії УПЦ МП де-юре іноземцем передбачає погодження Мінкультом, а попри посаду він дозволу не отримував. Одночасно з цим, певний вплив на духовне життя великої частини Вінниччини, можна припустити, має наставник Сергія – засуджений за антиукраїнську діяльність митрополит Іонафан, який нині перебуває в одному з московських монастирів.
«Плями» у біографії
Чергове засідання по справі Аніцоя відбулось 14 січня. Коли суд прийматиме остаточне рішення, наразі не відомо. За інформацією джерел «Української правди» Сергій Аніцой у 2014 році отримав російський паспорт. В телефонному коментарі журналісту він сказав, що тоді проживав у Криму. На уточнююче запитання: «паспорт не отримували, чи автоматично…?», архієпископ відповів: «може автоматично і давали, я не знаю».
Дивна відповідь. Якщо переглянути біографію архієрея на сайті єпархії, то там жодним словом не згадується діяльність на Кримському півострові. Так, що 2006 року Сергій Аніцой перебрався з Херсона до Тульчина за своїм наставником Іонафаном. І з тих пір мав служити виключно при Тульчинській єпархії.
Втім, 18 червня 2014 року на той час архімандрит Сергій був удостоєний права носіння другого наперсного хреста. Де саме? За біографією нібито у Тульчині, а за словами самого священика – у Криму, де «автоматично» отримав російський паспорт… разом з Іонафаном.
Хочеться вірити, що такі «плями» у біографії зацікавлять ті органи, які мають відслідковувати діяльність іноземців. За українським законодавством навіть проповіді громадянин іншої країни може здійснювати на підставі погодження з державними органами влади. Тож, нинішня релігійна діяльність правлячого архієрея Сергія Аніцоя є систематичним правопорушенням, на яке чомусь не звертають уваги в державі.
Варто пригадати, що у лютому 2023 року Верховний Суд України залишив заяву священика щодо оскарження указу без руху. Він не втрачає надії.
Реклама попередника
До речі, безпосередньо офіційний сайт Тульчинської єпархії УПЦ МП залишається майданчиком для реклами саме засудженого митрополита Іонафана – того, кого обміняли на полонених минулого року.
Усі «топові» та пересічні матеріали про Іонафана (Єлецьких). За останні пів року на сайті лише «додали» Сергія у керуючі єпархією та опублікували його привітання з Різдвом. І більше нічого.
Тож пересічний парафіянин, завітавши на сторінку єпархії, не відчує зміни керівництва, адже все залишається традиційно – його увагу привертатимуть виключно публікації про «утиски» по відношенню до Іонафана, його богослужіння та творчість.
Таке ставлення до офіційного веб-ресурсу, за який фактично нині відповідає архієпископ Сергій, вказує лише на його залежність від відправленого за штат РПЦ митрополита Іонафана. Тому логічно припустити, що з Москви «дєдушка» Іонафан досі здатний впливати на свого учня, який з дитинства – з рідних Сум – слідував за Іонафаном спочатку до Херсону, а потім і Тульчина.
Розуміючи сучасну вразливість через «триколірне» громадянство, Сергій Аніцой з минулого року закрив свої профілі у соцмережах, намагається уникати публічних висловлювань щодо будь-яких подій, не афішує своє ставлення до війни, церкви тощо у публічній площині. Він був один з небагатьох архієреїв УПЦ, які не підписали лист-обурення митрополита Одеського Агафангела через захоплення російськими «церковниками» єпархій на окупованих територіях. Може тому, що Сергій не проти ліквідації української держави та УПЦ загалом і у душі прагне «остаточного возз’єднання» з «матушкой Расеєй»?
На чиєму боці?..
Архієпископ Сергій з 2023 року внесений до бази «Миротворця», у той же час він залишається серед найвпливовіших людей Ладижина – міста, яке більше за інших на Вінниччині потерпає від російської агресії. Хоча б як колишній вікарій Ладижинський, а нині керуючий Тульчинською єпархією УПЦ МП, яка має три парафії у місті – це найбільше серед усіх конфесій.
Так звані «російські» церкви у місті вільно працюють, прикидаючись українськими.
Існує паралельна реальність – з одного боку регулярні обстріли Ладижина та руйнування, а з іншого – молитви за засудженого митрополита Іонафана та кривавого патріарха РПЦ Кіріла. Через майже три роки повномасштабної війни.
Таким чином, залишається відкритим питання впливу на ситуацію місцевої влади, зокрема секретаря міської ради Олександра Коломійця. Чи має він цей вплив, якщо так, то на чиєму боці очільник громади?..
