На вашингтонському саміті Альянсу мова про запрошення України до блоку не йтиметься. Ба більше, найближчим часом через безліч причин сподіватись на потужну військову підтримку партнерів ЗСУ не доведеться. Через західні медіа Київ та решту «зацікавлених» хочуть підвести до думки, що з Росією варто домовлятися та погоджуватися на територіальні поступки.
Фактично це не новина. Жоден з українських політиків на сьогодні не піде на поступки, адже втратить рейтинг. Президент Зеленський однозначно дав зрозуміти, що Україна не «торгуватиме» своєю територією. Тим більше, що всі українці чудово розуміють, що у Росії хочуть паузи, аби за рік-два піти у черговий наступ. І тоді Україні оборонятися буде значно складніше. Тому Київ просить допомоги тепер, і значно більше, ніж її надавали навіть у відносно сприятливому 2023-му.
Такою є позиція України.
Чого прагне Росія теж зрозуміло. До двох років затишшя потрібно, аби значно наростити військовий потенціал і остаточно вирішити «західні питання», зокрема у країнах Балтії та можливо у Польщі. У Кремлі не вірять у те, що Альянс прямо таки захищатиме «східних партнерів», коли їм погрожуватимуть ядерною зброєю. Адже нині після погроз не квапляться з реальною підтримкою України.
НАТО не є єдиним організмом. Основні гравці дивляться на блок під призмою інтересів власних фінансово-економічних та політичних кланів. Це помітно. Ба більше, війна в Україні лише вчергове загострила протиріччя. Її закінчення чи продовження теж бачать по-різному. Навіть якщо офіційно про це не кажуть. На Заході для цього використовують медіа.
Порівняємо публікації декількох.
Отже, американське видання The New York Times, опублікувало матеріал, у якому зазначає, що Сполучені Штати і Німеччина не змінили думки. Вони проти запрошення України в НАТО на саміті Альянсу у Вашингтоні, щоб не наражати себе на війну з РФ.
У той же час італійська газета La Repubblica пише, що у НАТО обговорюють варіант територіальних уступок з боку України в обмін на гарантії безпеки та негайне прийняття України до Альянсу. До такої можливості нібито періодично повертаються у всіх неофіційних розмовах, зокрема й протягом останніх кількох днів.
У статті пригадали слова генсека НАТО Єнса Столтенберга про те, що Україна рано чи пізно стане членом Альянсу. І держсекретар США Ентоні Блінкен ніби теж так вважає.
Тобто колись… Набагато пізніше, а не ось-ось.
Однак, італійське видання слушно пояснює, що американські демократи можуть бути зацікавлені у завершенні (фактично заморожуванні) війни, аби не залишати це питання республіканцю Дональду Трампу, який мріє стати «миротворцем».
У La Repubblica пропонують піти на всілякі поступки Москві. Інакше кажучи це варіант «заморожування» – залишити захоплені Росією території Криму, Донеччини, Луганщини, Запоріжжя та Херсонщини. Видання наводить сумнівний приклад розподілу Східної та Західної Німеччини наприкінці 1940-х, який не допустив чергової війни.
Так, у 1955-му Західну Німеччину прийняли до НАТО. Проте нині ніхто не гарантує подібного сценарію Україні. Ті «гарантії безпеки», які підписуються з країнами-партнерами, є юридично нікчемними. Це політичні заяви про намір. Вони не ратифікуються парламентами. Ні до чого не зобов’язують.
Партнери по Альянсу тепер намагаються «покачати» Берлін, аби той значно збільшив витрати на озброєння. Не для України, а для Альянсу.
Підсумок полягає у тому, що європейському суспільству потрохи нав’язують думку, що війну треба заморожувати за будь-яких умов і постпок. НАТО потребує часу на виробництво зброї та укріплення своїх кордонів. Росія теж. Їм потрібна пауза. Україну всі бачать сірою зоною. Гірка правда.
