У селі Іванівка Вінницького району відроджують Свято-Вознесенський чоловічий монастир. Ідея виникла ще у 2019 році. Як розповів NaПарижі очільник монастиря архімандрит Софроній Чуприна, під час повномасштабного вторгнення гостріше стала відчуватися потреба відродження для людей травмованих війною. І військових, і цивільних.
Чернечу обитель у Вінниці було засновано на місці сьогоднішнього перетину вулиць Соборної та Магістрацької чи то у но у 1616 році, чи то у 1631-му. При монастирі певний час існувала братська школа, на базі якої стараннями святителя Петра Могили було відкрито першу філію Києво-Могилянської академії — Вінницький православний братський колегіум.
У першій чверті XVIII ст. Вознесенський монастир став василіянським та був перенесений до села Вінницькі Хутори. З часом він перетворився у парафіяльну церкву. Минулого року у Вінницько-Барській єпархії ПЦУ вирішили відродити стародавній монастир.
«Люди потребують духовної підтримки, – пояснює ідею отець Софроній. – За Божим промислом сталось так, що митрополит Симеон благословив відродження, ми знайшли місце. До речі, коли я вперше побачив територію колишньої лікарні, одразу сказав, що місце саме для монастиря. Всі, хто його бачив, кажуть, що викликає лише позитив. І наразі ми вже завершуємо процес реєстрації».
– Розкажіть про плани щодо розбудови монастиря. Якою є його площа, це лише колишня лікарня та суміжні території?
– На території колишнього панського маєтку у 1960-их до нього добудували лікарняний корпус. Це те, що є… Однак, за останні десятиріччя лікарня занепала.
По площі монастир займатиме 1,5 гектари. Достатньо. Зараз ми працюємо над розробкою генерального плану монастирського комплексу.
Монастир – це буде маленьке містечко з головним храмом на честь Вознесіння Господнього, трапезною, господарськими та складськими приміщеннями, монастирською брамою та міні-готелем для відвідувачів-паломників.
– Коли планується будівництво головного храму?
– На тому місці, де планується «з нуля» будувати храм, нещодавно ми встановили Хрест. Поки триває війна, не має сенсу плани прив’язувати до термінів. Ба більше, саме це будівництво не є першочерговим. Нагальнішим є реставрація братського корпусу. Там передбачено облаштування домового храму Трьох Святителів. Це дозволить формувати монастирську братію. З часом по можливості будемо розбудовувати інші складові монастиря.
Нещодавно прибирали територію. За 30 років занедбання вона поросла чагарником, деревами. Роботи було дуже багато. Не вірив, що за день впораємось, Але приємно, що на поміч прийшли мешканця Іванівки, Луки-Мелешківської, сусідніх сіл, навіть з Вінниці приїжджали прибирати.
Хочу подякувати голові Луки-Мелешківської ОТГ Богдану Августовичу та багатьом-багатьом іншим. Зробили неможливе. Встановили Хрест, який 13 червня освятить владика Симеон. Фактично від цієї дати і буде відлік відродження монастиря.
Щодо будівництва головного храму, то, впевнений, що не за рік-два, але з часом завдяки людям із щедрим серцем зведемо будівлю. Спільними зусиллями піднімемо з руїн це місце, зробимо його вогником, лампадою чернечого життя, куди би приїжджали, щоб відпочити духовно та тілесно. Адже за нашим проєктом велику паркову зону передбачено відвести під рекреацію.
Плануємо зробити алеї, альтанку для освячення води на Святій горці…
Окремо хочу зупинитися, що території монастиря є місцина, яку ми назвали Святою гіркою. З горбочку відкривається чудовий вид на все село, озеро. Сподіваюсь, такий куточок стане окрасою нашої області.
– На скільки келій буде розрахований монастир?
– На сьогодні у корпусі є 24 кімнати. Під час перепланування деякі об’єднаємо, з чотирьох створимо храм. Думаю, буде 18-20 келій.
– Більшість монастирів мають святині, до яких йдуть віряни. У Вознесенському така є чи буде?
– Заради святинь приїжджають люди. Перед ними моляться, просять про допомогу. У наших планах є мати святині з гори Афон, інших святих місць. Наразі у нас є 160 часточок святих мощів, які вставлені в ікони. Що цікаво, є навіть часточки благовірних князів Бориса та Гліба – наших українських святих. Під час монголо-татарської навали мощі цих святих були втрачені. Але ми їх отримали з мощовиків домонгольської доби.
У майбутньому завдяки молитвам наших паломників, ревністю до Бога, впевнений, таких святинь у нас буде більше.
– Як до створення монастиря ПЦУ ставляться мешканці Іванівки?
– Чудово. Ми відчуваємо всіляку підтримку з боку місцевої влади та дуже вдячні за неї. Місцеві жителі запевнили, що допомагатимуть усім. Навіть коли мене немає, люди поливають квіти, доглядають за територією. Саме це я вважаю запорукою того, що монастир швидко зможемо розбудовувати.
Якщо згадати історію, то створення обителі завжди спонукало до створення чи відродження села. Адже поруч селились люди. Вони прагнули бути ближче до монастиря та джерела.
– На території є джерело?
– Поки що немає. Ми запрошували архітекторів для огляду приміщень. Один з них припустив, що джерело має бути, адже територія розташована на височині. Неподалік видно декілька озер. Будемо шукати. Обов’язково будемо робити свердловину, освячувати її, щоб паломники набирали водичку.
