У селі Слобода Підлісівська Ямпільської громади, що на Вінниччині, завершився другий етап досліджень групи фахівців Інституту археографії та джерелознавства ім. Грушевського НАН України. Обидві місцеві печери належать до того ж культурно-релігійного поля, що і розташовані неподалік оксанівські комплекси.
Старший науковий співробітник інституту, доктор історичних наук Олег Мальченко зазначив, що експедиція додала «нових загадок й жодних відповідей». Дописи він публікував протягом двох днів. В них більше метафор, ніж фактів.
«Вочевидь, у цих печерах проходив духовний подвиг людей, тепер розжалуваний в історію. Конструюючи феномен, потрібно не забути про них. Тут потрібне емоційне занурення дослідника. Потрібне постійно утримати у фокусі цю духовну людську мандрівку, яка, можливо, починалася й закінчувалася на скелях. Й при тому історик має балансувати між розумом, традиціями й емоціями. Історик повинен швидко думати про багато речей у трьох хронологічних періодах водночас, не випускаючи з уваги ще пару вимірів, які невидимими шляхами могли би вплинути на історичне буття феномену», – зазначив археолог.
Історик доволі скептично ставиться до існування поселення у домонгольський період. Каже, що існує базова версія, що тут у XІV-XVII ст. оселялися пустельники, представники скельного чернецтва, які сповідували так званий ісихазм (з грецької – тиша, спокій) – крайню течію у східному християнстві, яку визнали канонічною не раніше XIV ст.
«Печери-келії частково природнього походження, частково – рукотворні. До багатьох можливо було дістатися лише із альпіністським спорядженням. Тому нашу експедицію часто називали історико-альпіністською», – зауважив дослідник.
Він констатує, що стіни скель і печер вкриті десятками зображень хрестів, геометричних символів, приватних знаків, календарів, зображеннями тварин, цілі хоругви вершників при зброї і з прапорцями вишикувалися у лінії й кудись прямують.
«Словом, люди, які мешкали тут багато чого закладали у ці зображення. Це був час, коли світ ще не був жорстко поділений між Європою і не-Європою. Та й сторіччя були такі собі, середні. Тим складніше зрозуміти, що, як і чому тут відбувалося?!», – зазнається О.Мальченко.
Проте скелі падають і руйнуються. Більшість малюнків і написів, які б були важливими цеглинками у будівлі цього феномену, втрачені назавжди.
«І тепер ми бачимо лише історичні аберації, через які те, що не зберіглося вважається таким, що й не існувало зовсім», – пояснює дослідник..
За його словами, у ході експедиції отримано сотні елементів мозаїки, «якими не слід нехтувати».
«Словом, багато що знайдено, але разом нізащо не ліпилося. Є м’ясце, є картопелька, є цибулька, а от казаночка поки що немає. Сподіваюсь, експедиція, де орудувала наша шайка істориків і волонтерів, і буде тим казаночком, де вариться історична версія», – зазначає він.
Отже, наразі він каже про загадки.
