З 2022 року в українських містах і селах активно триває процес, який називають деколонізацією, або позбавлення від всього імперського. Але заміна назв вулиць і демонтаж «зірок» на меморіалах є «квіточками» у порівнянні з тим, що одна з найбільших річок України досі має назву, яку дали їй недолугі російські імперські картографи. Мова про Південний Буг, який протікає Хмельницькою, Вінницькою, Кіровоградською та Миколаївською областями.
Перші письмові згадки про річку належать грекам. Батько історії Геродот у V столітті до н.е. у своїй праці «Історія» описав річку під назвою Гіпаніс (або Іпаніс). У четвертій книзі «Мельпомена» автор зазначив, що Гіпаніс бере початок у Великому озері, біля якого пасуться дикі білі коні. Красива історія. Озеро (чи болото) Амадока потім стало найбільшою загадкою України, адже воно дрейфувало по картам навіть у середньовіччя, поки раптом не зникло.
Як в античні часи річку називали скіфи та сармати, які поруч жили, на жаль, достеменно не відомо. З VI сторіччя річку називали Вагосола чи Багоссола.
Слов’яни річку називали Бог (або Біг) і назва, ймовірно, походила від значення «багата» або «та, що тече по багатій, родючій землі». Половці, татари, ногаї та інші тюркомовні народи іменувати «Ак-су», тобто «біла вода». Відомий французький інженер та картограф Гійом Левассер де Боплана, працюючи на Речь Посполиту, у 1648 році створив «Генеральну карту Гійом де Боплана» і «Спеціальну карту України», де підписав річку як Boh Ruthenian – Бог Рутенський.
На той час ніхто не плутав Бог з Бугом, притокою Вісли, яка розташована західніше та в інших воєводствах.
Значено пізніше, коли польська Корона стала історією, російський геолог Владімір Ласкарьов значно простіше підійшов до теми картографування на відміну від де Боплана, і вказав назву «Буг». Бо так почув. Чи недочув. Чи багато випив…
Коли на берегах Неви стикнулися з плутаниною, то знайшли простий спосіб, як відрізнити дві річки з однаковими назвами. Одна стала «Южним», інша «Западним». Нові назви, як кажуть, «прижилися».
Про деколонізацію річки кажуть багато років, але чи то політичної волі, чи то часу та бажання, не вистачає. Приміром, у Вінниці поверненню історичної назви присвятили кругли стіл, на якому дискутували місцеві вчені та представники громадського сектору. У висновку зійшлися на тому, що слід працювати зі молоддю. Аналогічні діалоги були також у Хмельницькому. На рівні держави тему не порушують.
