Сьогодні, 24 січня, Вінницька громада проводжає у вічність захисника України Владислава Мороза. Воїн став на захист держави на початку повномасштабного вторгнення. Служив у складі 120-ї бригади територіальної оборони України.
Про це повідомляє Вінницька міська рада.
У цивільному житті Владислав Мороз працював у системі безпеки та охорони. Проте 25 лютого 2022 року, наступного дня після початку великого наступу ворога, чоловік, не вагаючись, записався до лав територіальної оборони. У складі 172-го батальйону 120-ї бригади ТрО пройшов шлях від стрільця до командира позиції.
З червня по жовтень 2025 року виконував завдання як оператор БПЛА. У жовтні минулого року Владислава перевели до 169-го батальйону 120-ї бригади для виконання завдань на найгарячіших ділянках фронту Донецької області. На фронті він обіймав посаду командира екіпажу безпілотних авіаційних комплексів. Його «очі» в небі рятували життя побратимів та боролися з ворогом у Харківській та Донецькій областях.
«Своїм побратимам він був братом по духу. Його любили за відкрите серце, чесність і готовність підставити плече в будь-яку мить. Він умів підтримати, вселити віру та тримати стрій не лише зброєю, а й силою характеру. Він виносив хлопців з поля бою, був дуже сміливим та відважним», – розповіла дружина воїна.
Під час виконання бойового завдання Владислав Мороз отримав поранення, несумісні з життям. Сталася трагічна подія 14 січня 2026 року поблизу міста Лиман Краматорського району Донецької області.
Владиславу Морозу було всього 28 років. Він народився 19 квітня 1997 року в селі Носківці Жмеринського району Вінницької області. Після закінчення школи вступив до Вінницького транспортного фахового коледжу на спеціальність «Воєнізована охорона». Серед викладачів та одногрупників Владислав закарбувався у пам’яті як надзвичайно відповідальний, цілеспрямований та світлий юнак.
Після закінчення навчання працював молодшим інспектором відділу охорони у виправній колонії, керівником вахти у службі охорони Крижопільського цукрового заводу, згодом – начальником охорони одного з магазинів.
Владислав Мороз був одружений та виховував 7-річну донечку Злату. Родина була для Владислава найбільшою цінністю, джерелом любові, сили та натхнення. Як зазначають рідні, він був турботливим чоловіком і люблячим батьком, готовим все зробити для донечки.
«Шлях Владислава – це історія раннього дорослішання, незламної волі та безмежної любові до України. Через те що він виховувався без батька, йому довелося швидко взяти на себе відповідальність за родину та власне майбутнє. Він часто казав: “Я пішов, щоб нам не довелося копати окопи під Вінницею”. Він свідомо відкладав власне особисте життя “на потім”, поставивши захист Батьківщини вище за власні мрії. Він любив Україну та був справжнім патріотом», – зазначають рідні захисника.
Воїна поховали на Алеї Слави Сабарівського кладовища.
Висловлюємо співчуття рідним та близьким. Вічна пам’ять і шана полеглому Захисникові!
