Протягом 17-19 століть сучасна Вінниччина вважалась одним з найбільш населених регіонів України, а за щільність міст і містечок поступалась хіба що Галичині та Волині. Через міграцію населення, а також будівництво залізниць, у регіоні стали стрімко занепадати перш за все «старі» міста. Нині вони перетворились на села, деякі на межі вимирання.
NaПарижі зібрав інформацію про населенні пункти, які раніше мали юридичний статус міста. Приміром, отримали Магдебурзьке право чи інший відповідний «привілей». Зауважимо, населених пунктів, які навіть у своїй назві мають частку «гОрод» чи «місто» багато, однак, не всіх визнавали містами очільники держави.
І ще. «По блату» чи протекції не тільки зараз отримують привілеї. Так було завжди. Тому малесеньким селам іноді давали статус міста, а зі зміною влади вони його втрачали. У той же час інші, залишаючись у приватній власності, попри відносно розвинену інфраструктуру були позбавлені привілеїв самоврядності. Таких дуже багато. До сотні. Наприклад, Кальник – відоме «полкове місто» козаків. Але статусу міста ніхто не надавав. Тому зупинимося на «офіційних» містах, які втративши статус.
Брацлав
Історія Брацлавамайже не вивчена. Нехай просять історики, але прогалину появи центру Брацлавщини, яку пізніше назвали східним Поділлям, досіне заповнили. За часів Великого князівства Литовського Брацлав (або Бряславль, місто Св. Петра,) одразу згадується як головний осередок місцевості, краю. З 14 сторіччя його можна назвати умовним «обласним центром» держави. Твердиню збудували у 1360-их роках.
У 1564 році одержав магдебурзьке право. Справжній занепад Брацлава почався на початку 18 ст., він пов’язаний з переселенням більшої частини населення. До того ж у місті переважали дерев’яні будівлі. За часів Російської імперії ще існували залишки валів і замку, який нібито планували відновити. Але не пощастило тодішньому повітовому місту. Тому і давніх пам’яток попри таку історію не залишилось. У радянські часи Брацлав втратив статус міста. Зараз у Брацлаві проживає менше 5 тисяч осіб.
Межирів
Зараз це невеличке село, де нараховується до 300 мешканців, а історичні пам’ятки перетворились на руїни. Так було не завжди. За переказом, на місці Межирова було багате грецьке місто з кількома церквами.
З 1591 року Межирів від короля Сігізмунда ІІІ Вази отримав магдебурзьке право. На цей період припадає найбільший розквіт міста. І навіть те, що у 1612 році Межирів розорили татари, не спинив його піднесення. Межирів відновив київський воєвода Станіслав Жолкєвський та отримав ще більші привілеї.
Чому стався занепад? За однією з гіпотез розбудова сусідньої Жмеринки та вузлової станції «вбила» шанси на розвиток Межирова.
Іванів (Янів)
У 1578-му польський король Стефан Баторія в своїй грамоті надав Гнєвошу Стрижевському право «Основания города в имении его Янев Браславского воєводства». Село отримало статус містечка, тут (своїм коштом і накладом) будувався дерев‘яний замок; також мали проводитися два рази на рік ярмарки на свято св. Миколая і трьох королів. Традиція проведення базарів у п’ятницю була протягом 400 років, і лише нещодавно місцева влада перенесла базари на суботу.
Містечко Янів належало до категорії приватних. Із 1545 по 1646 рік замок мав п’ять власників, які його продавали, або програвали в карти. У 1647 році містечком заволоділи брати Микола і Крістіан Добровольські.
У першій половині ХVІІ ст. містечко було зруйноване татарами, оскільки на генеральній карті України складеній Біпланом воно зображене як «новий град Іоанів». У документах того часу також зустрічаємо назву Новий Янів.
Наприкінці 17 століття поміщикам Холоневським належало в м. Янів біля 300 селянських дворів, до 2000 кріпаків. Частина населення займалася ремеслом та дрібною торгівлею. Із того часу Янів стає резиденцією графів Холоневських та центром Яневського ключа, до якого входила вся округа. На кошти Соломії Холоневської у містечку був збудований монастир Бернандинів та костел непорочного зачаття Діви Марії. Одночасно разом із ними будувався новий замок, але уже з цегли. Сюди 1790 році завітав польський король Станіслав Август.
З другої половини 18 століття розпочався бурхливий торгово-ремісничий ріст містечка. Зупинився він у ХХ сторіччі, а на той час містечко переведено у статус села.
Ялтушків
Важливим пунктом Побужжя Ялтушків стає 1440—1450 роках. Містечком значиться з 1537 року, коли його придбала королева Бона Сфорца. Магдебурзьке право отримав 1546 року. Саме такий рік зазначено в церковно-парафіяльному літописі (ЦПЛ) міста.
Є свідчення, що сто років тому в Ялтушкові засідав уряд. Голова Директорії і Головний отаман військ УНР Симон Петлюра 8 листопада 1920 року звернувся з листом до очільника Польщі Юзефа Пілсудського, в якому, зокрема, писав: «…Я почав ефензиву, бо се єдиний вихід із становища, утвореного Ризьким трактатом, деякі пакти котрого є незрозумілі та, певно і не для мене одного, бо мені здається, що й знавці міжнародного права не все в тому трактаті збагнути та пояснити зможуть. Єдине, що для мене ясним є після ознайомлення з цим витвором дипломатичної мудрости, це те, що я залишаюсь один і, що Україні прийдеться проводити дуже ризиковану боротьбу на очах у Європи, яка в позі Пілата буде дивитись «на схід». На засіданні уряду ухвалили рішення про підготовку наступу на 11 листопада та з цього приводу звернулись до українців.
За часів імперії Ялтушків «повернувся» до статусу містечка, а з ліквідацією району у 1930-их – села.
Уланів
Нині центр сільської громади. Магдебурзьке право за різними джерелами населеному пункту надавали у 1520, 1552 і 1606 роках. У часи Російської імперії занепав, перетворившись на містечко, а у радянські часи – на село.
Сальниця
Отримала магдебурзьке право у 1607 році. Ще за імперські часи Сальниця була «заштатним містом», тобто без власного повіту. На початку ХХ сторіччя перевели у статус села.
Ольгопіль
Справжнє виключення з правил. Ольгопіль став містом завдяки випадку. Село Рогізка-Чечельницька росіяни перейменували на честь Великої княжни Ольги Павлівни, внучки Катерини II. А у 1812 році надали статус міста та центру повіту. З тому часу розпочався розквіт.
Ренесанс тривав не довго. Вже у 1921 році повітовий центр переносять, а 1923-го позбавляють статусу міста. За менш ніж сторіччя населення Ольгополя зменшилось утричі.
Літин
Сучасне селище було містом і повітовим центром за часи російського панування. Ще за часів Речі Посполитої тут були замок, а у 1578 році містечко отримало магдебурзьке право.
Від серпня 1797-го Літин став повітовим містом Подільської губернії. Статус райцентру Літину надали з 1923 року (з перервами), а от міста – «забрали». За останньої реформи – центр селищної громади.
Барок
Це сучасне село може пишатися правом міста від 1615 році. Хоча…
Сьогодні це маленький населений пункт Копайгородської громади, а раніше на цьому місці існувало містечко Домброва, як свідчить документ 1615 р. (привілей Зигмунта III). Проте за часів Яна Казимира під час повстання Хмельницького його повністю знищили. Згодом відбувало село Барок.
Копайгород
Спочатку називався Новий город або Копай город. Містечко Новогород засноване за наказом короля Сигізмунда ІІІ, отримало магдебурзьке право у 1624 році — добився засновник міста та його війт шляхтич Лукаш Мясковський.
Мешканцям було наказано «копати вали й городити», звідси народна назва, яка в подальшому прижилася — Копайгород.
Після поділу Польщі і приєднання Поділля до Російської імперії Копайгород почав занепадати. Нині у селищі проживає 1,2 тисячі людей.
Жван
У 1638 році власник села Жван Михайло Станіславський виклопотав для села Магдебурзьке право. А 1678 року Жван було перейменовано на Жвангород – на честь польського полковника Жвангурського. Незабаром повернули стару назву. Про статус теж забули, адже населений пункт завжди був сходим на село. Зараз проживає близько 800 осіб.
Снітків
У 1720 році отримав магдебурзьке право. На кінець XVIII століття був одним з найбагатших містечок Поділля. Наприкінці XIX ст. тут проживало майже три тисячі мешканців, а нині їх менше семи сотень. Звичайне село у Мурованокуриловецькій селищній громаді
Кібліч
Хоча заснування фортець і назву пов’язують з татарськими часами, у 17 сторіччі Кублич згадується як містечко. А от 1744 року король на прохання воєводи руських земель Августа Чарторийського надав герб «Погоня», привілей на 12 річних ярмарків і 2 торги на тиждень, що визначило характер містечка як торговельного осередку Гайсинського повіту, а також магдебурзьке право.
За часів російського панування все змінилось.
Гранів
Герб «Леліва» та магдебурзьке право містечку надали у 1744 році на прохання місцевих власників Грановських. Під час Російської імперії Гранів знову став містечком, а за радянщини – селом.
Марківка (Янушгород)
У сучасній Марківці, що поблизу Вапнярки, проживає пів тисячі мешканців. Колись населений пункт мав іншу назву, навіть інші варіації назви – Янушград, Янгрод або Янушгрод.
У період 1767—1917 років Марківка була містечком із наданим королем Августом III Фрідріхом магдебурзьким правом.
До XIX століття село називалось на честь Януша Четвертинського, рід якого володів з часів першої згадки населеного пункту у XVI столітті. У XVIII столітті було у місті було побудовано ратушу, з бійницями і крамницями, подібної до замку-фортеці. Зображення її збереглося на малюнках Наполеона Орди. Серед марківчан вона мала назву «Турецька кріпость» і була остаточно зруйнована за комуністів 1966 року.
Окрім того, у ті ж часи також була побудована Свято-Успенська церква, яка збереглася донині і вважається пам’яткою державного значення.
На початку XIX століття Янушград, як один з місцевих торгівельних центрів занепав через зміну торгівельних шляхів. В зв’язку із цим він отримав назву Марківка. За легендою таку назву село отримало за іменем місцевого козака Марка.
Польове (Бирлинці Польові)
Окрім того, що привілеї надані у 1767 році не вдалося знайти жодної цікавої інформації про це маленьке село у Копайгородській громаді.
Махнівка
Нині село на перехресті магістральних доріг і центр громади. У 17 сторіччі тут спорудили кам’яний замок і монастир бернардинців, а у 1791 році надали магдебурзьке право.
У 18 сторіччі Махнівку називали «Малою Варшавою», вона була «мурованою», розвалини тих мурів було видно ще й на початку XX ст. Один з власників Прот Потоцький збудував там свій палац і заклав парк у англійському стилі. За розмахом резиденція мала бути аналогом тульчинської.
За російського панування спочатку Махнівка стала повітовим центром Київської губернії, однак швидке зростання та розвиток Бердичева призвело до її занепаду та переведенню всіх державних інституцій північніше.
З 1925 по 1962 Махнівка ще була райцентром, а потім селом Козятинського – нині Хмільницького – району.
