Ще декілька тижнів тому у прифронтовому Мирнограді попри періодичні обстріли росіян, зруйновані дитячий садок, інфекційну лікарню та житлові будинки, вирувало життя. Загрозу люди відчували, але навіть під час повітряних тривог працювали магазини, а на дитячих майданчиках було завжди галасно. За останні дні місто змінилось до невпізнанності. Воно наче вимерло. Крамниці зачинені, сміття не вивозять, вулиці спорожніли.
Донедавна у місті молодь співала українські пісні
Як і більшість шахтарських міст Донеччини, тут все будувалось навколо шахт і селищ. Шляхом об’єднання 1972 року радянська влада утворила місто Димитров. Назвою закарбувати ім’я болгарського партійного лідера.
Перейменували місто у Мирноград лише у 2016-му на вимогу закону про декомунізацію. Думки містян з приводу нової назви були різними. Молоде покоління однозначно підтримувало.
Існує думка, що на Донеччині з 2014-го «не любили» військових, а серед місцевого населення нібито багато тих, хто «здає позиції» та чекає на повернення «часів соціалізму».
Наші захисники не поділяють упереджене ставлення. Звісно, прихильники комуністичного минулого є і вони за гроші «наводять» на ті ж лікарню та садок, хоча військові там не базувались. Востаннє у місто «прилітало» 14 липня.. Але це не більшість населення, це одиниці.
Навпаки у Мирнограді завжди до військових ставились прихильно. У магазині техніки при купівлі, скажімо, генератора могли зробити знижку на 1-1,5 тисячі. По іншим товарам пропонували віддати на 3-5% дешевше. І люди були привітними. Принаймні більшість. А молодь донедавна навіть українські пісні співала на вулицях та україномовну музику слухала. У місті не відчувалось, що хтось чекає на «руський мир». Можливо, «ждуни» намагались ховатись.
Перетворення на місто-«привид»
До початку повномасштабного вторгнення у Мирнограді проживало близько 47 тисяч. Це не тільки місцеві. До міста переїхало доволі багато земляків з окупованих районів Донеччини. Проте бойові дії змусили людей виїжджати, і у середині липня 2024-го залишалось 26 тисяч. Тепер ще менше.
Нині на вулицях міста складно перестріти перехожих. Ще у липні комунальники виконували ямковий ремонт доріг, а сміття вивозилось ледь не по годинам. Тепер навіть двірників побачити важко. Або поїхали, або не виходять з домівок.
Водночас місто поки що зберігає вигляд охайності та залишки дбайливого догляду. Після підрізки липової алеї, дерева тільки сформували нову крону. У місті настільки багато абрикос, які навіть купувати не має сенсу, адже просто під ногами лежать.
Приміром, великий дитячий майданчик неподалік центру завжди був таким собі осередком галасу. Кажуть, у будь-яку погоду там було не менше трьох десятків дітей, не рахуючи їхніх батьків. Зараз єдиним відвідувачем залишився голуб.
З Мирнограду евакуювали навіть місцевий храм УГКЦ. У церкві демонтували іконостас та розібрали усі цінні речі, зокрема ангела з мармуру 1894 року, який пережив дві світові війни і тепер зустрів нову війну.
Підприємці поїхали першими
З двох відділень «Нової пошти» відкритим залишилось лише одне. З мабуть 15 перукарень працює одна. Переважно всі крамнички зачинені. Дрібні підприємці поїхали, а той товар, що не продали, вивезли.
Виключенням є «ЕКО Маркети». Аби зберегти персонал там майже удвічі підняли зарплату. Лише нещодавно у супермаркетах цієї мережі почали зачиняти заклади під час повітряних тривог.
Мирноградці, хто попри примусову евакуацію не залишив місто, розуміють всі ризики, але кажуть, що домівки – єдине, що мають. Зустрічають військових і плачуть. Деякі приїхали з-під Маріуполя, і тепер знову треба рушати, а з чим?.. Для багатьох біженців жити у таких містах, як Львів, Вінниця, дорого, а Харків, Дніпро теж обстрілюють.
За офіційною інформацією міської військової адміністрації, залишається понад 1,1 тис. дітей. Це вибір їхніх батьків.
А ті, хто поїхав, сподіваються, що можливо колись повернуться. Навіть якщо місто зруйнують росіяни, але окупантів з пустки виженуть.
Фото: редакційні та «Типовий Мирноград»
