Автор Ігор Заіковатий 16:07 Історія, Новини

Як російський уряд розчавив повстання Верлана із центром на Вінниччині

Повстання Верлана 1734 року не завжди було цікавим хрестоматійним вченим і історикам.

Для поляків, на фоні тяжкого вибору нового короля, це було лише одне з негараздів Речі Посполитої, про яке вони не дуже воліють говорити. Росіяни, що були провокаторами цього виступу, а потім його ж катами, воліли применшити як самі події, так і свою роль в них. Українська ж історіографія зосередилась на прославленій Кобзарем Коліївшині та «Уманській різанині», що відсунуло вбік попередні події «Верланової революції», як іноді все ж називають це повстання.

Частково події цього повстання описав в 2013-му О.Кушнір у дисертації «Гайдамацький рух 1715-1760-х рр. Перебіг та сприйняття сучасниками».

«У 1734 р. на фоні двокоролів’я в Речі Посполитій, та відвертого втручання у вибори Прусії, Саксонії, Франції, Австрії та Російської імперії, на Поділлі та частково Волині й Брацлавщині відбувся антипольський та антимагнатський виступ, очолений шаргородським сотником надвірних козаків Верланом. Батько Верлана, старий козак родом з с. Молокішу (Бессарабія), за службу на князя Любомирського отримав с. Качківку. Син Верлана займав посаду ротмістра у князівському війську. Ротмістрами були й інші організатори виступу – Степан Скорич, Михайло Флоринський та Іван Рингач. До надвірних козаків також приєдналась уманська козацька сотня на чолі з Писаренком, який залучив до лав повстанців додадкові 1207 чоловік, переважно селян. Ще один повстанець – Сава Чалий, пробираючись з Умані до Західного Поділля, напав на грецьких купців, за що представники польської влади його заарештували та посадили до в’язниці у Білій Церкві. Але під час слідства купці не підтвердили, що Чалий відібрав у них товари, тож його звільнили з-під варти та впродовж цілого року про нього не було відомостей.

Один з учасників повстання ‒ Андрій Суляк, перебуваючи 18 червня 1734 р. на допиті у Кам’янецькому гродському суді, свідчив про діяльність повстанського загону Верлана. За його показами, з рук російського полковника Полянко Верлан отримав царський указ, яким російський уряд нібито надавав сотнику звання полковника та «владу над волохами, козаками та сербами, щоб вони служили її імператорській величності до самої смерті». Верлан негайно почав організовувати гайдамацький загін. Повстанці розташувались у степу під с. Берсадою, а через два дні вирушили до Умані, де прийняли присягу про те, що всі «будуть воювати проти чужоземців». Метою виступу було звільнення українських земель від польської влади «аж по Случ і Збруч». Прийнявши присягу загін вирушив до с. Маньківки, а потім – до Комаргороду. 11 червня 1734 р. повстанці захопили м. Чорнієвець.

Очолюваний Верланом загін з кожним днем зростав. Під с. Перекоринцями серед гайдамаків вже налічувалось тисяча волохів, сто городових козаків, сто уманських козаків, сім турецьких сербів. До гайдамаків приєднувалися селяни з Шаргородщини, Комаргородщини та Бершадщини, мешканці волоських військових слобід, запорозькі козаки, винники, пасічники, навіть дрібні шляхтичі та церковні прислужники. Повстанські загони здійснили кілька походів на Волинь, Брацлавщину, руйнуючи там панські маєтки, вбивали їхніх господарів.

Повстання поступово охопило майже все Поділля та частину Волині, гайдамаки зайняли Кременець, Броди та Жванець. Польська шляхта змушена була мобілізувати значні військові сили. Волинський маршалок М. Потоцький у своєму універсалі від 20 червня 1734 p. закликав шляхту Волинського воєводства ловити «свавільних» людей та відправляти їх до суду, а також утримувати своїх підданих від виступів. Незважаючи на заходи, вжиті польською владою для припинення повстання, воно поширилось на територію всього Подільського воєводства. Про це свідчить лист Верлана від 13 липня 1734 р. до писаря Волковича, в якому повідомлялося про походи гайдамаків на Кам’янець-Подільський, Броди та Збараж. Про взяття полком Верлана двох останніх міст 25 червня також повідомляв шляхтич Ф. Зайчинський. Він наголошував, що це відбулося через «зраду» Росії, яка «бунтує хлопів, бажаючи присвоїти собі цей край». Гайдамацькі загони під керівництвом досвідчених отаманів М. Гриви, Г. Медведя, І. Жили, П. Рудя, Іваниці та Харка продовжували свою діяльність.

Навіть коронне військо не наважувалося виступити проти організованої армії повстанців і маневрувало за р. Віслою. 15 червня 1734 р. гайдамаки зламали браму Вінниці та розгромили єзуїтську колегію. В нападі на Вінницю відзначився загін отамана М. Гриви, в якому налічувалося 60 чоловік запорозьких козаків та селян, майже всі вони мали коней. Гайдамаки розорили два монастирі – єзуїтський та домініканський, знищили документи вінницької гродської канцелярії.

Орендарі також скаржилися, що повстанці нападають на орендовані ними маєтки. 31 липня 1734 р. шляхтич Б. Метельський доносив до згаданого вище суду про те, що повстанці, очолювані Верланом, Скоричем й Михалком, яких було кілька сотень чоловік, напали на с. Біляни, захопили все майно у маєтку та вбили управителя.

На 10 серпня 1734 р. у полку Верлана налічувалося вже більше тисячі бійців: 677 молдован, 333 запорожця та 21 серб. На звільненій від польської влади території Подільського воєводства сотник ліквідував панщину та інші повинності селян, за винятком тих, що йшли на утримання повстанського війська. Повстанці намагалися організувати місцеве самоврядування, чому сприяли відновлення козацького устрою та заборона грабунків селян.

Не маючи достатньої військової сили для придушення гайдамацьких виступів на Правобережжі, польський король звернувся по допомогу до російського уряду. Лише наприкінці серпня 1734 р. (після придушення Брацлавської конфедерації) російська влада почала реагувати на дії повстанців. 28 серпня запорозьким козакам заборонили переходити у звільнені від польської шляхти райони Чигиринщини, мабуть, аби вони не поповнювали ряди гайдамаків. А вже 14 вересня імператриця Анна Іоанівна наказала київському генерал-губернатору Й. Вейсбаху «заспокоїти» повсталих, які продовжували порушувати суспільний спокій Речі Посполитої.

До кінця 1734 р. російське військо придушило виступ Верлана. Після цього, керівники повстанських загонів повинні були подбати про свою безпеку, бо польська шляхта вимагала спіймати та стратити організаторів виступу. Тільки один з другорядних отаманів, селянин Моторний, потрапив до рук польської влади, був підданий тортурам і страчений. Головні організатори виступу ‒ Верлан, Скорич і Писаренко, втекли зі своїми загонами, які складалися здебільшого з волохів, до Молдавії, прихопивши з собою награбовану здобич.

Брацлавські та подільські шляхтичі марно вимагали їхньої видачі від молдавського господаря Константина Маврокордата, який повернув частину відібраних у козаків грошей, але самих повстанців не заарештував. Втрати польської шляхти у 1734 р. суттєво збільшилися порівняно з попередніми роками гайдамацького руху. Так, брацлавський хорунжий надіслав до гродських книг зібрані ним відомості про магнатів, які загинули у воєводстві від рук гайдамаків під час виступів 1734 р., представивши список з 90 імен.

Взимку 1735 р. переважна більшість повстанців отаборилася на лівому березі Дністра. Вже навесні того ж року на Правобережжя почали повертатися окремі гайдамаки, а згодом – цілі загони. Серед повстанців, які втекли до Молдавії після придушення виступу 1734 р., був і легендарний в майбутньому Савва Чалий».

Подальша доля Верлана невідома, як невідомий хоча би приблизний вік керівника гайдамаків.

Чому ці події, які відбувались протягом всього одного року, все ж є важливими для історії України? Спочатку інтригами росіяни підштовхнули молдован, українців і сербів Правобережної України до повстання, а потім самі й придушили його, коли «ситуація вийшла з-під контролю», а гайдамаки почали створювати власну республіку з правами для населення.

Visited 21 times, 1 visit(s) today
Close Search Window